1. Внутренние болезни // Под ред. А. С. Сметнева, В. Г. Кукса. – М.: Медицина,1982. – С. 423-425



Дата конвертації17.06.2016
Розмір445 b.







1. Внутренние болезни // Под ред. А.С. Сметнева, В.Г. Кукса. – М.:Медицина,1982. – С. 423-425.

  • 1. Внутренние болезни // Под ред. А.С. Сметнева, В.Г. Кукса. – М.:Медицина,1982. – С. 423-425.

  • 2. Внутрішні хвороби. Левченко В.А., Середюк Н.М., Вакалюк І.П. та ін. – Львів: "Світ", 1995. - С. 276-292.

  • З. Паращук Г.П та співав. Внутрішні хвороби. - К.: Здоровья, 1994. - С. 212-215.

  • 4. Гериатрия // Под ред. Чеботарева. – М.:.Медицина, 1990. - С.182-225.

  • Список наочних приладь: таблиці клінічних проявів захворювань нирок, сечовидільних шляхів, схеми лікування.



ОСНОВНІ

  • ОСНОВНІ

  • Біль в попереку,

  • розлади

  • сечовиділення

  • та сечовипускання,

  • зміни сечі,

  • набряки.



ДРУГОРЯДНІ

  • ДРУГОРЯДНІ

      • головний біль,
  • запаморочення,

  • порушення зору,

  • біль у ділянці серця,

  • задишка,

  • зниження апетиту,

  • нудота,

  • блювота,

  • підвищення температури тіла



Ниркові кольки — тупий або гострий біль у ділянці нирок вна­слідок розтягнення капсули при гострому запальному процесі у нирках, мисках або принирковій клітковині.

  • Ниркові кольки — тупий або гострий біль у ділянці нирок вна­слідок розтягнення капсули при гострому запальному процесі у нирках, мисках або принирковій клітковині.

  • Дизуріяболісне або утруднене сечовипускання, яке спосте­рігається при захворюванні сечового міхура, уретри, мисок і сечо­водів.

  • Полакіурія— часті позиви до сечовипускання з виділенням щоразу незначної кількості сечі.

  • Поліурія — виділення великої кількості сечі.

  • Ніктурія виділення надмірної кількості сечі за нічні години при звичайному прийманні рідини, що переважає виділення сечі за день.

  • Олігурія — зменшення утворення кількості сечі внаслідок ура­ження клубочково-канальцевого апарату, яке може перейти в ану­рію.

  • Анурія стан, при якому нирка не виробляє сечі або коли сеча не потрапляє до сечового міхура.



Поліурія – збільшення діурезу більше 2 л

  • Поліурія – збільшення діурезу більше 2 л

  • Олігурія – зменшення виділення сечі менше 500 мл за добу.

  • Анурія – повне припинення виділення сечі;

  • Ніктурія – перевага нічного діурезу над денним (в нормі 1:2);

  • Дизурія – болючий сечопуск;

  • Полакіурія – частий сечопуск;



помірна протеїнурія (від 100 мг до 3,5 г за добу),

  • помірна протеїнурія (від 100 мг до 3,5 г за добу),

  • еритроцитурія (понад 1x106 за добу);

  • лейкоцитурія (понад 2x106);

  • циліндрурія;

  • бактеріурія;

  • виділення з сечею солей та їх кристалів, ниркового і перехідного епітелію та інших елементів осаду сечі; Провідною у сечовому синдромі є протеїнурія (альбумінурія)

  • несправжня протеїнурія – білок потрапляє в сечу на протязі сечовивідних шляхів;

  • справжня – це ниркова протеїнурія.



симптомокомплекс, який характеризується: — протеїнурією (понад 3,5 г на добу), — гіпопротеїнемією (гіпоальбумінемія), — гіперліпідемією (гіперхолестеринемія), — набряками. Спостерігається при хронічному гломерулонефриті, амілоїдозі, малярії, сепсисі, туберкульозі, цукровому діабеті, захворюваннях сполучної тканини, хронічному гломерулонефриті;

  • симптомокомплекс, який характеризується: — протеїнурією (понад 3,5 г на добу), — гіпопротеїнемією (гіпоальбумінемія), — гіперліпідемією (гіперхолестеринемія), — набряками. Спостерігається при хронічному гломерулонефриті, амілоїдозі, малярії, сепсисі, туберкульозі, цукровому діабеті, захворюваннях сполучної тканини, хронічному гломерулонефриті;



набряки з типовою блідою одутловатістю обличчя; — олігурія; — наростаюча протеїнурія; — гематурія; — артеріальна гіпертензія (в першу чергу діастолічна); — порушення функції нирок. Ускладнення нефритичного синдрому: ~ниркова еклампсія, ~ ГНН, ~ гостра серцева недостатність.

  • набряки з типовою блідою одутловатістю обличчя; — олігурія; — наростаюча протеїнурія; — гематурія; — артеріальна гіпертензія (в першу чергу діастолічна); — порушення функції нирок. Ускладнення нефритичного синдрому: ~ниркова еклампсія, ~ ГНН, ~ гостра серцева недостатність.



симптоматична гіпертензія зумовлена ураженням нирок і ниркових судин та порушенням механізму регуляції артеріального тиску. Серед усіх гіпертензій становить 10-15%, в 1/5 випадках схильна до швидкого та злоякісного перебігу. Три основних механізми забезпечують підвищення тиску при ниркових хворобах: ~ затримка натрію і води, ~ активація пресорної і зниження активності депресорної системи, ~ збільшення об’єму циркулюючої рідини.

  • симптоматична гіпертензія зумовлена ураженням нирок і ниркових судин та порушенням механізму регуляції артеріального тиску. Серед усіх гіпертензій становить 10-15%, в 1/5 випадках схильна до швидкого та злоякісного перебігу. Три основних механізми забезпечують підвищення тиску при ниркових хворобах: ~ затримка натрію і води, ~ активація пресорної і зниження активності депресорної системи, ~ збільшення об’єму циркулюючої рідини.



кінцева стадія різних первинних або вторинних хронічних захворювань нирок, що призводить до значного зменшення кількості діючих нефронів через загибель більшості з них. За ХНН нирки втрачають здатність виконувати свої екскреторні та інкреторні функц

  • кінцева стадія різних первинних або вторинних хронічних захворювань нирок, що призводить до значного зменшення кількості діючих нефронів через загибель більшості з них. За ХНН нирки втрачають здатність виконувати свої екскреторні та інкреторні функц



Розрізняють секреторну і екскреторну анурію. Секреторна анурія — припинення секреції ниркою сечі — розвивається при тяжких нефритах, отруєннях, тромбозах ниркових судин. Ек­скреторна анурія виникає внаслідок обтурації сечоводів ка­менем, перетискання їх пухлиною, збільшеними лімфатичними вузлами.

  • Розрізняють секреторну і екскреторну анурію. Секреторна анурія — припинення секреції ниркою сечі — розвивається при тяжких нефритах, отруєннях, тромбозах ниркових судин. Ек­скреторна анурія виникає внаслідок обтурації сечоводів ка­менем, перетискання їх пухлиною, збільшеними лімфатичними вузлами.

  • Затримка сечі - неможливість самостійного виділення сечі зі сечового міхура внаслідок змін нервово-м'язового апарату або ме­ханічного закуп орення виходу з міхура і сечовипускного каналу.

  • Симптом Пастернацькоговідчуття різкого болю при посту­куванні по спині в ділянці нирок.

  • Застійна сеча характеризується значною концентрацією азоти­стих шлаків, високою питомою вагою, підвищеним вмістом білка.

  • Циліндрурія — наявність у сечі циліндрів, які утворюються в дистальних канальцях нирок і є зліпками білка. Зернисті циліндри складаються із детриту злущеного епітелію канальців; воскоподіб-ні циліндри товстіші, мають гомогенну структуру і чіткі контури.

  • Гематурія — виділення зі сечею еритроцитів.

  • Гемоглобінурія — виділення ниркою гемоглобіну без наявності в сечі формених елементів.



хронічне дифуз­не захворювання нирок, для якого характерна наявність імуноло­гічних і клініко-морфологічних змін, передусім у клубочках. Мор­фологічні особливості впливають на перебіг захворювання.

  • хронічне дифуз­не захворювання нирок, для якого характерна наявність імуноло­гічних і клініко-морфологічних змін, передусім у клубочках. Мор­фологічні особливості впливають на перебіг захворювання.

  • Етіологія. Хронічний ґломерулонефрит може бути наслідком не вилікуваного гострого ґломерулонефриту. Наприклад, якщо про­тягом року при гострому ґломерулонефриті зберігається сечовий синдром або набряки, артеріальна гіпертензія, то можна припу­стити перехід захворювання у хронічну форму. Хронічний ґломерулонефрит виникає як ускладнення при системних васкулітах, колагенозах, при деяких інфекційних захворюваннях. Відомий та­кож первинний хронічний ґломерулонефрит без початкового го­строго періоду.

  • Патогенез хронічного ґломерулонефриту виявляється імуноло­гічними розладами, характерними для гострого ґломерулонефриту.



діагностують у тому випадку, якщо через 2-3 міс після ГГ зберігається незначно виражений сечовий синдром або набряки, підвищення АТ.

  • діагностують у тому випадку, якщо через 2-3 міс після ГГ зберігається незначно виражений сечовий синдром або набряки, підвищення АТ.

  • діагностують у тому випадку, якщо через 2-3 міс після ГГ зберігається незначно виражений сечовий синдром або набряки, підвищення АТ.



Хронічний ГН:

  • Хронічний ГН:

  • первинно-хронічний

  • вторинно-хронічний гломерулонефрит

  • Стадії хронічного ГН:

  • догіпертензивна

  • гіпертензивна,

  • стадія ниркової недостатності

  • (виділяють її чотири ступені);

  • Варіанти перебігу:

  • Сечовий синдром;

  • Нефротичний синдром;

  • Фази хронічного гломерулонефриту:

  • Загострення;

  • Ремісії.

  • Розрізняють форми ХГ : нефротичну, гіпертонічну, змішану, латентну, гематуричну.



Розрізняють такі клінічні форми хронічного гломерулонефриту:

  • Розрізняють такі клінічні форми хронічного гломерулонефриту:

  • латентний — виявляється ізольованим сечовим синдромом, іноді з помірною артеріальною гіпертензією;

  • гематуричний — постійна гематурія;

  • гіпертонічний — артеріальна гіпертонія з незначними змі­нами в сечі (незначна протеїнурія, гематурія);

  • нефротичний — набряки, виражена протеїдурія (більше 3,5 г білка за добу), гіпопротеїдемія, гіперхолестеринемія, гіпертригліцсридемія;

  • змішаний — поєднання нефротичного синдрому й артері­альної гіпертензії;

  • підгострий — швидкопрогресуючий ґломерулонефрит,



У сечі виявляється протеїнурія, гематурія, циліндрурія, іноді помірна лейкоцитурія. В крові в період загострення може відзна­чатися помірний лейкоцитоз, прискорення ШОЕ, гіпер-ос2-глобу-лінемія.

  • У сечі виявляється протеїнурія, гематурія, циліндрурія, іноді помірна лейкоцитурія. В крові в період загострення може відзна­чатися помірний лейкоцитоз, прискорення ШОЕ, гіпер-ос2-глобу-лінемія.

  • Рівень креатиніну, сечовини, а також величина клубочкової фільтрації залежать від функціонального стану нирок..



призначають залежно від клінічної форми захворю­вання, особливостей морфологічних змін у нирках, наявності ус­кладнень. При лікуванні слід дотримуватися певного режиму: уни­кати переохолоджень, фізичних перевантажень, психоемоційних стресів. Категорично заборонено працювати у нічний час. Щоріч­но, а при необхідності частіше, хворого госпіталізують для стаці­онарного лікування.

  • призначають залежно від клінічної форми захворю­вання, особливостей морфологічних змін у нирках, наявності ус­кладнень. При лікуванні слід дотримуватися певного режиму: уни­кати переохолоджень, фізичних перевантажень, психоемоційних стресів. Категорично заборонено працювати у нічний час. Щоріч­но, а при необхідності частіше, хворого госпіталізують для стаці­онарного лікування.

  • Дієта також залежить від форми захворювання. Наприклад, при латентній формі призначають загальний стіп із обмеженням солі до 10 г на добу. При нсфротичній і гіпертонічній формах кількість солі обмежують до 8—6 г на добу.

  • Медикаментозна терапія передбачає призначення: 1) патоге­нетичних засобів (кортикостероїди, цитостатики, амінохінолінові препарати), імуносорбції, плазмоферезу; 2) гіпотензивних препа­ратів (клофелін, допегіт, бета-адреноблокатори); 3) діурстиків (фу-росемід, гіпотіазид, урегіт); 4) антибіотиків (призначають при ін­фекційних ускладненнях); 5) препаратів, які впливають на проце­си гемокоагуляції та агрегації (гепарин, курантил, тиклід, індометацин).



Хворі хронічним ґломерулонефритом повинні перебувати на диспансерному обліку і один раз на місяць здавати на досліджен­ня сечу. Таким хворим рекомендоване санаторно-курортне ліку­вання в зоні сухого та жаркого клімату (Середня Азія, Південний берег Криму). Оскільки в цих умовах виникає розширення пери­феричних судин, поліпшується ниркова гемодинаміка.

  • Хворі хронічним ґломерулонефритом повинні перебувати на диспансерному обліку і один раз на місяць здавати на досліджен­ня сечу. Таким хворим рекомендоване санаторно-курортне ліку­вання в зоні сухого та жаркого клімату (Середня Азія, Південний берег Криму). Оскільки в цих умовах виникає розширення пери­феричних судин, поліпшується ниркова гемодинаміка.

  • Прогноз. Тривалість життя хворого хронічним ґломерулонефритом залежить від клінічної форми хвороби і функціонального стану нирок. Більш сприятливий прогноз при латентній формі, менш сприятливий —, при гіпертонічній і гематуричній формах і не­сприятливий — при нефротичній і, особливо, змішаній формах.

  • Профілактика хронічного ґломерулонефриту — загартування, здоровий спосіб життя, боротьба зі шкідливими звичками, сво­єчасне лікування вогнищ хронічної інфекції.



– це неспецифічне інфекційно-запальне захворювання нирок із ураженням, чашечок та мисок, канальців, сполучно – тканинної основи нирок з подальшим ураженням судин і клубочків.

  • – це неспецифічне інфекційно-запальне захворювання нирок із ураженням, чашечок та мисок, канальців, сполучно – тканинної основи нирок з подальшим ураженням судин і клубочків.

  • Первинний пієлонефрит розвивається на фоні незміненого відтоку сечі, становить 20% усіх випадків.

  • Вторинний пієлонефрит зумовлений застоєм сечі спостерігається у 80% хворих



Викликають пієлонефрит різні мікроорганізми, зокрема кишкова паличка. У нирку бактерії потрапляють по лімфатичних судинах. Із сечових шляхів, а також із сусідніх органів (червоподібний відросток, кишки, статеві органи). Мікроорганізми можуть потрапляти в нирки з віддалених вогнищ інфекції (мигдалики, додаткові пазухи носа, каріозні зуби, жовчні шляхи).

  • Викликають пієлонефрит різні мікроорганізми, зокрема кишкова паличка. У нирку бактерії потрапляють по лімфатичних судинах. Із сечових шляхів, а також із сусідніх органів (червоподібний відросток, кишки, статеві органи). Мікроорганізми можуть потрапляти в нирки з віддалених вогнищ інфекції (мигдалики, додаткові пазухи носа, каріозні зуби, жовчні шляхи).

  • Посилюють можливість розвитку пієлонефриту наявність перешкод для відтоку сечі - камінці, рубці, перегини сечоводів, опущення нирки, природжені аномалії, збільшення передміхурової залози.

  • Можливість виникнення пієлонефриту посилюють захворювання с-с системи з порушення кровообігу, цукровий діабет, різні виснажливі хвороби, переохолодження тіла, запори, зловживання деякими ліками (сечогінні, фенацетин, ацетилсаліцилова кислота, анальгін, амідопірин), а також вагітність, яка викликає порушення відтоку сечі.



–це хронічне неспецифічне

  • –це хронічне неспецифічне

  • запалення захворювання

  • інтерстиціальної тканини нирок

  • і слизової оболонки мисок з

  • наступним ураженням

  • кровоносних судин

  • і тенденцією до

  • прогресування я



Запідозрити ХП можна на підставі періодично, здавалося б, «безпричинного», раптового підвищення температури тіла, яке триває іноді навіть неповну добу. Іноді підвищення температури тіла до 37,2-37,50С спостерігається протягом тижнів і місяців.

  • Запідозрити ХП можна на підставі періодично, здавалося б, «безпричинного», раптового підвищення температури тіла, яке триває іноді навіть неповну добу. Іноді підвищення температури тіла до 37,2-37,50С спостерігається протягом тижнів і місяців.

  • Біль у ділянці попереку, часті позиви та біль при сечовипусканні, зниження працездатності, апетиту, кволість, швидка втомлюваність.

  • У пізніших стадіях ХП у хворих виникає гіпертензія, яка супроводиться головним болем, неприємними відчуттями в ділянці серця, задишкою. Розвивається недокрів'я, блідість шкіри, задишка. У хворих з первинно-хронічним пієлонефритом недокрів'я, гіпертензія бувають першими ознаками захворювання, які змушують хворого звернутися до лікаря.

  • Загострення ХП за клінічними проявами нагадує гострий пієлонефрит. З'являються підвищення температури тіла, нерідко до 38-39 0С, погіршується загальний стан, виникають болі в поперековій ділянці, дизуричні явища, анорексія, нудота, блювота, болі в животі, головні болі.



Загальної інтоксикації (інколи єдині прояви хвороби) – розбитість пітливість, головні болі, відсутність апетиту, схуднення, монотонний субфібрилітет. При тривалому перебігу ХП ознаки інтоксикації набувають стійкого характеру – постійно підвищена стомлюваність, зниження працездатності, млявість, сонливість, періодичні головні болі, зниження апетиту, схуднення. З приєднанням ХНН появляються постійні диспепсичні явища. Температура тіла нормальна, інколи по вечорах піднімається до субфебрильних цифр.

  • Загальної інтоксикації (інколи єдині прояви хвороби) – розбитість пітливість, головні болі, відсутність апетиту, схуднення, монотонний субфібрилітет. При тривалому перебігу ХП ознаки інтоксикації набувають стійкого характеру – постійно підвищена стомлюваність, зниження працездатності, млявість, сонливість, періодичні головні болі, зниження апетиту, схуднення. З приєднанням ХНН появляються постійні диспепсичні явища. Температура тіла нормальна, інколи по вечорах піднімається до субфебрильних цифр.

  • Місцевий больовий синдром. (характерна локалізація і іррадіація).

  • Дизуричні явища - х-на поліурія з виділенням 2-3 л сечі за добу, ніктурія, обумовлені порушенням концентраційної здатності нирок.

  • Артеріальна гіпертонія у 10% хворих на ХП спостерігається зростання АТ, зміни судин очного дна, гіпертрофія лівого шлуночка АГ частіше транзиторна, а при ХНН набуває стійкого характеру. Приєднує гіпертензії порушує перебіг захворювання. Розвивається гіпертрофія ЛШ, перевантаження ЛШ, ішемія, напади стенокардії.

  • Фізикальне обстеження: одутловатість обличчя, пастозність або набряклість повік, особливо під очима. Зрідка набряки на н/к. Типовий ранковий максимум набряклості. Блідість шкіри. При приєднанні ХНН –сухість шкіри, сірувато-жовтий, землистий колір. Зростають набряки. Язик сухий, з брудно-коричневим нальотом, слизова оболонка губ суха і груба. С-м Пастернацького позитивний, але не завжди.



При лікуванні слід дотримуватися певного режиму, уникати переохолоджень, фізичних навантажень психоемоційних стресів. Категорично заборонено працювати у нічний час. Щорічно, а при необхідності частіше, хворого госпіталізують для стаціонарного лікування.

  • При лікуванні слід дотримуватися певного режиму, уникати переохолоджень, фізичних навантажень психоемоційних стресів. Категорично заборонено працювати у нічний час. Щорічно, а при необхідності частіше, хворого госпіталізують для стаціонарного лікування.

  • Дієта також залежить від форми захворювання. Наприклад при латентній формі призначають загальний стіл із обмеженням солі до 10 г на добу. При нефротичній і гіпертонічній формах кількість солі обмежують до 8-6 г на добу.

  • Медикаментозна терапія передбачає призначення:

  • а) патогенетичних засобів( кортикостероїдів, цитостатики аміно хінолінові препарати);

  • б) гіпотензивних препаратів (клофелін, еналапріл, каптопрес);

  • в) діуретиків (лазікс, фурасемід);

  • г) антибіотиків (ципронат, амоксиклав)

  • Хворі хронічним гломерулонефритом повинні перебувати на диспансерному обліку і один раз на місяць здавати на дослідження сечу. Таким хворим рекомендоване санітарно-курортне лікування в зоні сухого та жаркого клімату. Оскільки в цих умовах виникає розширення периферичних судин, поліпшується ниркова геомодинаміка.



Своєчасне лікування гострих і хронічних вогнищ інфекції,

  • Своєчасне лікування гострих і хронічних вогнищ інфекції,

  • загострень,

  • диспансерне спостереження,

  • дотримання правил септики

  • і антисептики при виконанні

  • обстежень (цистоскопія,

  • катетеризація сечового міхура



або сечокам'яна хвороба, — захворювання нирок і сечовивідних шляхів, при якому утворюються ниркові камені (конкременти).

  • або сечокам'яна хвороба, — захворювання нирок і сечовивідних шляхів, при якому утворюються ниркові камені (конкременти).

  • Етіологія. Захворювання пов'язане з порушенням сольового і мінерального обміну, з інфекційними процесами, станом нервової системи. Важливе значення має спадково-конституційна схиль­ність, а також особливості харчування. Наприклад, утворення каменів спричиняють питна вода з підвищеним вмістом калійових солей і мікроелементів (стронцію, свинцю, кремнію), одноманітна надмірна їжа, авітаміноз А, травми поперекової ділянки. Камені можуть утворюватися під час вагітності, при захворюваннях шлун­ково-кишкового тракту, нейроендокринних розладах.



Залежно від складу камені поділяються на оксалатні, фосфат­ні, уратні. Оксалатні камені тверді, зі шорсткою поверхнею, тем­но-бурого кольору; уратні — гладкі, жовто-червоні; фосфатні— світло-сірі. Камені можуть бути поодинокі або численні, розміще­ні в одній чи обох нирках, завбільшки від піщинки до великого яйця. Після відходження каменів звичайно утворюються нові.

  • Залежно від складу камені поділяються на оксалатні, фосфат­ні, уратні. Оксалатні камені тверді, зі шорсткою поверхнею, тем­но-бурого кольору; уратні — гладкі, жовто-червоні; фосфатні— світло-сірі. Камені можуть бути поодинокі або численні, розміще­ні в одній чи обох нирках, завбільшки від піщинки до великого яйця. Після відходження каменів звичайно утворюються нові.

  • Камені, які розміщені у мисках і чашечках, утруднюють відті­кання сечі, травмують слизову оболонку, призводять до її запа­лення, а при повній закупорці сечоводу спричиняють гідро- або піонефроз (скупчення рідини або гною в нирці).



Клінічні прояви хвороби визначаються розмі­рами і локалізацією конкрементів. Класичними ознаками нирко­вокам'яної хвороби є біль, дизурія, гематурія і відходження каме­нів. Відходження каменів малого розміру можливе майже без больо­вих відчуттів. Такий перебіг хвороби триває роками. Найбільш типовим проявом нирковокам'яної хвороби є приступи ниркових кольок.

  • Клінічні прояви хвороби визначаються розмі­рами і локалізацією конкрементів. Класичними ознаками нирко­вокам'яної хвороби є біль, дизурія, гематурія і відходження каме­нів. Відходження каменів малого розміру можливе майже без больо­вих відчуттів. Такий перебіг хвороби триває роками. Найбільш типовим проявом нирковокам'яної хвороби є приступи ниркових кольок.

  • Напад виникає раптово: біль у ділянці нирок переймистий, ір­радіює вниз по сечоводу в сечовий міхур і статеві органи. Най­менші рухи посилюють біль, хворі неспокійні. Іноді біль є хви­леподібним. Хворі відчувають здерев’яніння у пахвинній ділянці і стегні.

  • На висоті приступу ниркових кольок виникають численні реф­лекторні явища: нудота, повторне блювання, метеоризм, запір, припинення відходження газів. Сечовипускання прискорене, ут­руднене, часто болісне, рідко виникає анурія. Напад ниркових кольок супроводжується слабістю, частим серцебиттям, спрагою, сухістю в роті, підвищенням температури тіла. Шкіра хворих волога, блі­да, симптоми подразнення очеревини відсутні.



При дослідженні нирок визначається позитивний симптом Пастернацького (болісність при постукуванні по спині у ділянці ни­рок), інколи пальпується болісна збільшена нирка. Приступ три­ває кілька годин; після відходження каменя із сечею біль ущухає.

  • При дослідженні нирок визначається позитивний симптом Пастернацького (болісність при постукуванні по спині у ділянці ни­рок), інколи пальпується болісна збільшена нирка. Приступ три­ває кілька годин; після відходження каменя із сечею біль ущухає.

  • Сеча після приступу кров'яниста, містить багато кристалів со­лей; у проміжках між приступами часом виявляють мікрогематурію.

  • Ниркові камені можуть спричиняти численні ускладнення. По­дразнення конкрементами навколишніх тканин часто призводить до розвитку запальних процесів (пієліту, пієлонефриту), гідро- або піонефрозу з уремією й атрофією специфічної ниркової тканини.

  • Незважаючи на характерну клінічну картину приступу нирко­вих кольок, необхідно виключати захворювання органів черевної порожнини (апендицит, тромбоз мезентеріальних судин, коліти), міжреберні невралгії, печінкові кольки.



Рентгенологічне дослідження, зокрема оглядова урограма, дає змогу побачити камінь і уточнити його локалізацію; фосфатних каменів на знімках не видно, тому у цих випадках використовують метод екскреторної урографії або радіонуклідні дослідження нирок.

  • Рентгенологічне дослідження, зокрема оглядова урограма, дає змогу побачити камінь і уточнити його локалізацію; фосфатних каменів на знімках не видно, тому у цих випадках використовують метод екскреторної урографії або радіонуклідні дослідження нирок.



При неускладненій нирковокам'яній хворобі хворим призначають дієту, в якій обмежені речовини, що входять до складу каменів. Протипоказання зловживання сма­женим, м'ясом, печінкою, перцем, гірчицею, алкогольними на­поями.

  • При неускладненій нирковокам'яній хворобі хворим призначають дієту, в якій обмежені речовини, що входять до складу каменів. Протипоказання зловживання сма­женим, м'ясом, печінкою, перцем, гірчицею, алкогольними на­поями.

  • Щоб запобігти утворенню осадів у ниркових мисках, хворий повинен багато пити (рекомендуються мінеральні води Свалява, Лужанська), приймати магурліт, блемарен, алопуринол, амонію хлорид тощо. Для збільшення об'єму сечі використовують відвари з листя берези, кореня петрушки, куку­рудзяних приймочок, звіробою. Необхідно регулярно контролюва­ти рН сечі. Хворим рекомендується багато рухатися, займатись гімнастикою і лікувальною фізкультурою.

  • Хірургічне втручання при нирковокам'яній хворобі полягає у видаленні каменів із нирки або видаленні самої нирки при її вторинному ураженні.



В останні роки широко впроваджуються методи фітотерапії нирковокам'яної хвороби і розробляються шляхи неоперативного дроблення (літотрипсія) і видалення конкрементів (електрогідрав­лічні, ультразвукові, лазерні методи).

  • В останні роки широко впроваджуються методи фітотерапії нирковокам'яної хвороби і розробляються шляхи неоперативного дроблення (літотрипсія) і видалення конкрементів (електрогідрав­лічні, ультразвукові, лазерні методи).

  • При лікуванні ниркових кольок необхідний ліжковий режим: застосовують теплу грілку або зігрівальний компрес на ділянку нирок, гарячі ванни, вводять атропін (1 мл 0,1% розчину підшкірно), морфін (1 мл 1% розчину підшкірно), но-шпу, баралгін, трамал, заспокійливі засоби (реланіум, дроперідол).

  • Прогноз визначається частістю рецидивів та ускладнень.



гостре бактеріальне захворюван­ня ниркових мисок, чашечок і канальців.

  • гостре бактеріальне захворюван­ня ниркових мисок, чашечок і канальців.

  • Етіологія і патогенез. Гострий пієлонефрит може виникати при наявності в організмі будь-якого хронічного, запального процесу. Мікроорганізми потрапляють у нирки з кров'ю, лімфою або ви­східним урогенним шляхом. Виникненню захворювання сприяють перевтома, гіповітаміноз, переохолодження, розлади сечовиділен­ня, застій сечі в мисці, цукровий діабет, вагітність. Необхідно пам'ятати, що проникнення інфекції в сечовивідні шляхи можли­ве внаслідок цистоскопії, катетеризації мисок.

  • Розрізняють гострий серозний і гострий гнійний пієлонефрити (апостсматозний нефрит, абсцес і карбункул нирки). .

  • Запалення мисок буває одно- і двобічним, залежно від анато­мічних особливостей.



Гострий пієлонефрит починається ознобом, підвищенням температури тіла до 38—40°С. Хворі відчувають ту­пий біль у попереку і в підребер'ї, який посилюється при зміні положення тіла. їх турбує загальна слабість, головний біль, біль у суглобах і м'язах. При об'єктивному обстеженні вдається визначи­ти напруження м'язів у ділянці нирок і позитивний симптом Пастернацького. Сечовипускання прискорене і болісне; спостеріга­ються рефлекторні метеоризм, нудота, блювання.

  • Гострий пієлонефрит починається ознобом, підвищенням температури тіла до 38—40°С. Хворі відчувають ту­пий біль у попереку і в підребер'ї, який посилюється при зміні положення тіла. їх турбує загальна слабість, головний біль, біль у суглобах і м'язах. При об'єктивному обстеженні вдається визначи­ти напруження м'язів у ділянці нирок і позитивний симптом Пастернацького. Сечовипускання прискорене і болісне; спостеріга­ються рефлекторні метеоризм, нудота, блювання.



Сеча виділяється каламутна, іноді з осадом солей і гнійними пла­стівцями, нерідко має лужну реакцію, поганий запах. У сечі з'яв­ляється в невеликих кількостях білок (0,33—0,99 г/л). Під мікрос­копом виявляють в усьому полі зору лейкоцити, зернисті цилін­дри, а також еритроцити. Посів сечі дає змогу визначити ріст відповідного збудника.

  • Сеча виділяється каламутна, іноді з осадом солей і гнійними пла­стівцями, нерідко має лужну реакцію, поганий запах. У сечі з'яв­ляється в невеликих кількостях білок (0,33—0,99 г/л). Під мікрос­копом виявляють в усьому полі зору лейкоцити, зернисті цилін­дри, а також еритроцити. Посів сечі дає змогу визначити ріст відповідного збудника.

  • Якщо однобічний пієлонефрит є наслідком обтурації сечоводу, змін у сечі не виявляють, оскільки у сечовий міхур надходить сеча зі здорової нирки.

  • У крові хворих гострим пієлонефритом визначають нейтрофільний лейкоцитоз, прискорення ШОЕ, анемію.



залежить від шляху проникнення інфекції: при гематогенному — переважають загальні симптоми, при уроґенному — місцеві. В тяжких випадках можливий розвиток септичного стану — уросепсису з наростанням ознак ниркової недостатності; гострий пієлонефрит може ускладнитися паранефритом, піддіафрагмальним абсцесом, рідше перитонітом.

  • залежить від шляху проникнення інфекції: при гематогенному — переважають загальні симптоми, при уроґенному — місцеві. В тяжких випадках можливий розвиток септичного стану — уросепсису з наростанням ознак ниркової недостатності; гострий пієлонефрит може ускладнитися паранефритом, піддіафрагмальним абсцесом, рідше перитонітом.



Хворим рекомендують багато пити — брусничний чи журавлиновий морс, відвар зі шипшини, компоти, мінеральні води (Трускавецька, Миргородська, Боржомі) в об'ємі до 3 л на добу.

  • Хворим рекомендують багато пити — брусничний чи журавлиновий морс, відвар зі шипшини, компоти, мінеральні води (Трускавецька, Миргородська, Боржомі) в об'ємі до 3 л на добу.

  • Медикаментозну антибактеріальну терапію гострого пієлонеф­риту слід починати якомога раніше, але водночас доцільно визна­чити чутливість бактеріальної флори до антибіотиків, враховуючи нефротоксичність препаратів. Широко застосовують гентаміцин, фосфоміцин, азлоцилін, клафоран, ампіцилін, левоміцетин, пеніци­лін. Для лікування гострого пієлонефриту призначають фуразолідон, фурагін (по 2 табл. 3-4 рази на день протягом 7—10 днів), бісептол (по 2 табл. 2-3 рази на день протягом 2-3 тижнів), 5-НОК (по 2 табл. 4 рази на день протягом 2-3 тижнів). Необхідно враховувати побічну дію антибактеріальних препаратів, залежність їх впливу від рН сечі і електролітного балансу в організмів Анти­бактеріальну терапію при гострому пієлонефриті поєднують із приз­наченням спазмолітиків, діуретиків, протигрибкових препаратів, дезінтоксикаційних засобів.



захворювання ниркових мисок, чашечок і канальців, яке є наслідком гострого пієлонефри­ту з поступовим ураженням клубочків і кровоносних судин нирок..

  • захворювання ниркових мисок, чашечок і канальців, яке є наслідком гострого пієлонефри­ту з поступовим ураженням клубочків і кровоносних судин нирок..

  • Етіологія і патогенез. Перехід гострого пієлонефриту у хроніч­ний спричиняється тривалими патологічними процесами в нирках і сечовивідних шляхах, функціональними змінами сечових шляхів, хронічними запальними процесами в організмі, хронічними інтоксикаціями, ожирінням, цукровим діабетом, неефективним ліку­ванням гострого пієлонефриту. На розвиток захворювання суттєво впливають місцеві автоімунні реакції, мікробна асоціація.



Хронічний пієлонефрит може перебігати уп­родовж багатьох років під «маскою» різних захворювань. Врахову­ючи локалізацію ураження нирок, одно- або двобічність процесу, ступінь пошкодження ниркової паренхіми, розрізняють латентну, рецидивну, гіпертензивну, анемічну і азотемічну форми хроніч­ного пієлонефриту.

  • Хронічний пієлонефрит може перебігати уп­родовж багатьох років під «маскою» різних захворювань. Врахову­ючи локалізацію ураження нирок, одно- або двобічність процесу, ступінь пошкодження ниркової паренхіми, розрізняють латентну, рецидивну, гіпертензивну, анемічну і азотемічну форми хроніч­ного пієлонефриту.

  • Захворювання може перебігати безсимптомно, із субфебрильною температурою, легким ознобом, почуттям розбитості. Іноді виникають гарячкові загострення, біль вг ураженій нирці. Під час об'єктивного дослідження визначають позитивний симптом Пастсрнацького.

  • При прогресуванні хвороби розвивається синдром артеріальної гіпертензії з гіпертонічними кризами, болем у ділянці серця, при­ступами ядухи, анемічний синдром, хронічна ниркова недостат­ність.

  • Зміни сечі більш специфічні: спостерігається протеїнурія, лейкоцитурія, циліндрурія, гематурія, позитивні проби сечі за Нечипоренком. У крові при хронічному пієлонефри­ті виявляють прискорення ШОЕ, анемію, нейтрофільний лей­коцитоз.



Лікувальна тактика хронічного пієлонефриту визна­чається його етіологією* тяжкістю і функціональним станом ни­рок. Хворим рекомендують уникати переохолодження і простуд. Дієта при хронічному пієлонефриті нічим не відрізняється від особливостей харчування при інших запальних захворюваннях ни­рок і нирковій недостатності. При анемічному синдромі у харчо­вий раціон обов'язково включають продукти, багаті на залізо і кобальт (полуниці, яблука, гранати), корисні виноград, кавуни, дині.

  • Лікувальна тактика хронічного пієлонефриту визна­чається його етіологією* тяжкістю і функціональним станом ни­рок. Хворим рекомендують уникати переохолодження і простуд. Дієта при хронічному пієлонефриті нічим не відрізняється від особливостей харчування при інших запальних захворюваннях ни­рок і нирковій недостатності. При анемічному синдромі у харчо­вий раціон обов'язково включають продукти, багаті на залізо і кобальт (полуниці, яблука, гранати), корисні виноград, кавуни, дині.

  • Важливе значення має раціональна, малотоксична антибіотикотерапія. Застосовують антибіотики широкого спектру дії трива­лий час зі створенням відповідної концентрації препарату в сечі і крові. Для лікування хронічного пієлонефриту призначають похід­ні налідиксової кислоти (неграм, невіграмон), левоміцетин, бісептол. Антибактеріальні препарати призначають 10—12-денними курсами з дво-, тритижневими перервами. На фоні антибіотикотерапії підвищують імунну реактивність організму за допо­могою автогемотерапії, переливання крові, введенням імуноглобуліну.



Рекомендують приймати вітаміни групи В (рибофлавін, піридоксин, ціанокобаламін), аскорбінову кислоту, ретинолу ацетат, антигістамінні і протизапальні засоби, спазмолітики.

  • Рекомендують приймати вітаміни групи В (рибофлавін, піридоксин, ціанокобаламін), аскорбінову кислоту, ретинолу ацетат, антигістамінні і протизапальні засоби, спазмолітики.

  • Призначають настої і відвари з рослин (трава хвоща польово­го, нирковий чай, ведмежі вушка, мучниця).

  • У випадках розвитку артеріальної гіпертензії згадане вище лі­кування поєднують із препаратами гіпотензивної і спазмолітичної дії (допегіт, клофелін, корінфар, папаверин, дибазол). Хворим ане­мією призначають препарати заліза, анаболічні стероїди (неробол, ретаболіл). У тяжких випадках необхідна терапія хронічної нирко­вої недостатності.

  • У фазі ремісії рекомендують санаторно-курортне лікування (Трускавець, Желєзноводськ, Джермук, Мінеральні Води).



хворобливий стан організму, який виникає внаслідок раптового припинення діяльності нирок.

  • хворобливий стан організму, який виникає внаслідок раптового припинення діяльності нирок.

  • Етіологія. Гостра ниркова недостатність розвивається при шо­кових станах, порушеннях кислотно-лужної рівноваги, гострих отруєннях (сулемою, свинцем, чотирихлористим вуглецем), токсикоалергічних реакціях, захворюваннях нирок (ґломерулонефрит, пієлонефрит), гострій затримці сечі (камінь, пухлина сечо­воду, аденома простати), септичному аборті, патологічних поло­гах тощо.

  • Патогенез і патанатомія. Унаслідок припинення клубочкової фільтрації і порушення виділення нирками відпрацьованих про­дуктів обміну виникає отруєння організму азотистими шлаками. У крові крім підвищення вмісту сечовини і залишкового азоту спо­стерігається збільшення кількості продуктів ароматичних фенолів і складних амінів, скупчення сполук фосфору, сірки, калію, виникає ацидоз.



У перебігу гострої ниркової недостатності розрізняють чотири стадії: початкову, олігоануричну, відновлення діурезу, одужання.

  • У перебігу гострої ниркової недостатності розрізняють чотири стадії: початкову, олігоануричну, відновлення діурезу, одужання.

  • Початкова стадія триває декілька годин і часто залишаєть­ся не розпізнаною — переважають симптоми основного захво­рювання.

  • В олігоануричній стадії різко зменшується або повністю при­пиняється сечовиділення, знижується у сечі вміст сечовини, азо­ту, креатиніну. На 5—7-й день стан хворого різко погіршується, з'являються симптоми уремічної інтоксикації. Хворі скаржаться на втрату апетиту, сухість у роті і спрагу, гіркий присмак сечо­вини, нудоту, блювання; характерним є аміачний запах із рота. Розвивається уремічний стоматит, гастрит і коліт. Наростають нервові порушення — слабість, сповільнене психічне сприйнят­тя, загальна скутість. У тяжких випадках виникає уремічна кома з приступами збудження, галюцинаціями, часом судомою. У ле­генях вислуховується жорстке дихання, застійні хрипи в нижніх відділах і специфічне шумне «велике» дихання Куссмауля (рідкі глибокі вдихи і короткі видихи). Інколи спостерігають дихання Чейн-Стокса.



Процес може супроводитись розвитком перикардиту і міокар­диту. Поява шуму тертя перикарда — ознака близького летально­го наслідку. У хворих з гострою нирковою недостатністю нерідко вдається спостерігати на шкірі відкладення кристалів сечовини, схожих на іній; порушується трофіка шкіри, хворих турбує свер­біння, часто виникають гнійні ураження шкіри.

  • Процес може супроводитись розвитком перикардиту і міокар­диту. Поява шуму тертя перикарда — ознака близького летально­го наслідку. У хворих з гострою нирковою недостатністю нерідко вдається спостерігати на шкірі відкладення кристалів сечовини, схожих на іній; порушується трофіка шкіри, хворих турбує свер­біння, часто виникають гнійні ураження шкіри.

  • Порушення водного обміну виявляється гіпергідратацією або І дегідратацією тканин. Тривалість олігоануричної стадії — два-три тижні.

  • При сприятливому перебігу захворювання анурія змінюється стадією відновлення діурезу. Із наростанням діурезу поступово від­новлюються функції всіх органів і систем організму. Тривалий час можуть зберігатися астенія, анемія, зниження концентраційної

  • функції нирок.



гострою нирковою недостатністю здійсню­ють у спеціалізованих нсфрологічних або реанімаційних відділен­нях, оснащених відповідною апаратурою. Крім режиму і дієти застосовують, залежно від стадії хвороби і стану хворого, меди­каментозні засоби і методи очищення організму від азотистих

  • гострою нирковою недостатністю здійсню­ють у спеціалізованих нсфрологічних або реанімаційних відділен­нях, оснащених відповідною апаратурою. Крім режиму і дієти застосовують, залежно від стадії хвороби і стану хворого, меди­каментозні засоби і методи очищення організму від азотистих

  • шлаків.

  • Важливим є контроль водного балансу (вода виділяється з ор­ганізму не тільки нирками, але іі легенями, шлунково-кишковим трактом, шкірою). При підвищенні температури тіла на 1°С втрата води зростає на 300—500 мл за добу. Добову потребу організму Хворого у воді визначають шляхом старанного обліку втрат. Вод­ний баланс можна контролювати за допомогою регулярного зва­жування хворого, визначення гематокриту, гемоглобіну, централь­ного венозного тиску, об'єму циркулюючої крові. Враховуючи сту­пінь гідратації організму, електролітний баланс, кислотно-лужну рівновагу, при гострій нирковій недостатності доцільне парентерально введення глюкози з інсуліном, натрію хлориду, натрію гідрокарбонату, глюконату кальцію, натрію лактату.



Для зниження білкового катаболізму вводять жирові емульсії, амінокислотні препарати, анаболічні стероїди. Застосовують анти­бактеріальну і симптоматичну терапію.

  • Для зниження білкового катаболізму вводять жирові емульсії, амінокислотні препарати, анаболічні стероїди. Застосовують анти­бактеріальну і симптоматичну терапію.

  • Для лікування гострої ниркової недостатності застосовують гемодіалізатори «штучна нирка». Апарат «штучна нирка» підклю­чають до судинної системи організму хворого шляхом катете­ризації великої підшкірної вени стегна або стегнової вени. Кров хворого гепаринізують (відсмоктують) перфузійним насосом і після пропускання через діалізатор повертають в організм. Гемодіаліз застосовують при концентрації сечовини у плазмі крові вище 48 ммоль/л, креатиніну — 1,3 ммоль/л, залишкового азо­ту — 107 ммоль/л. Тривалість одного сеансу гемодіалізу — 6 год.; деяким хворим необхідні декілька сеансів з інтервалами один-два дні.

  • З інших, більш простих методів очищення крові використову­ють перитонеальний діаліз, гемосорбцію і лімфосорбцію. Апаратні методи очищення організму від азотистих шляхів є обов'язковими перед виконанням операції з пересадження нирок.



хвороб­ливий стан, який розвивається внаслідок загибелі частини нефронів нирок і характеризується поступовим і тривалим прогресуван­ням порушення видільної функції нирок, що призводить до уре­мічної інтоксикації.

  • хвороб­ливий стан, який розвивається внаслідок загибелі частини нефронів нирок і характеризується поступовим і тривалим прогресуван­ням порушення видільної функції нирок, що призводить до уре­мічної інтоксикації.

  • Етіологія і патанатомія. Хронічна ниркова недостатність розви­вається під час тривалих хронічних захворювань нирок, особливо хронічного ґломерулонефриту і хронічного пієлонефриту. У па­ренхімі нирок виникають незворотні структурні зміни: зменшення кількості функціонуючих клубочків, атрофія і зморщення нирок. Швидкість прогресування ниркової недостатності залежить від ос­новного захворювання і компенсаторної здатності нирок.



визначається ступенем порушення функції нирок, змінами у серцево-судин­ній, нервовій і кровотворній системах організму, порушеннями діяльності шлунково-кишкового тракту.

  • визначається ступенем порушення функції нирок, змінами у серцево-судин­ній, нервовій і кровотворній системах організму, порушеннями діяльності шлунково-кишкового тракту.

  • Хворі апатичні, малорухливі, скаржаться на сухість шкіри, свер­біж, виражену м'язову слабість, інколи виникають судоми.

  • Ураження кістково-суглобової системи характеризуються роз­витком остеопорозу, болем у кістках, накопиченням рідини у суг­лобах, виникненням «вторинної подагри».

  • У легенях при наростанні явищ хронічної ниркової недостат­ності вислуховуються вологі хрипи, може розвиватись уремічний набряк легень, фіброзний плеврит, вторинні пневмонії. Під час розвитку ацидозу виникає «велике» шумне дихання.

  • Постійно наростаюча артеріальна гіпертензія, яку часто нази­вають «злоякісною гіпертонією», супроводжується гіпертрофією лі­вого шлуночка, розвитком серцевої недостатності, серцевої астми, аритміями, ураженням судин сітківки (ангіосклероз, ретинопатія). Класичний вияв хронічної уремії — розвиток перикардиту, який нерідко виявляється тільки шумом тертя перикарда.



Хворі поступово втрачають апетит, особливо до м'ясної їжі. Спостерігаються диспепсичні явища — нудота, блювання, спрага. Характерним є аміачний запах із рота, розвиток гастриту і коліту.

  • Хворі поступово втрачають апетит, особливо до м'ясної їжі. Спостерігаються диспепсичні явища — нудота, блювання, спрага. Характерним є аміачний запах із рота, розвиток гастриту і коліту.

  • При хронічній нирковій недостатності часто відзначаються гі­потермія, анемія, геморагічний діатез, порушення всіх видів обмі­ну. Температура тіла іноді знижується до 35—36°С і навіть до 32°С. Прогресує кахексія.

  • У крові підвищується вміст креатиніну (у термінальній фазі більше 1,055 мкмоль/л) і сечовини, знижується концентрація каль­цію, натрію, зростає кількість калію і магнію; виникає зсув кис­лотно-лужної рівноваги у бік декомпенсованого метаболічного аци­дозу. Стійко знижується клубочкова фільтрація: від 40 мл/хв при вираженій нирковій недостатності до 10—5 мл/хв у термінальній фазі хвороби. Виникає поліурія, яка згодом змінюється олігурією або анурією.



Дієта і медикаментозна терапія визначаються стаді­єю захворювання, враженістю ниркової недостатності і симптомокомплексом захворювання.

  • Дієта і медикаментозна терапія визначаються стаді­єю захворювання, враженістю ниркової недостатності і симптомокомплексом захворювання.

  • Харчування хворих у стадії компенсації повинно бути повно­цінним і забезпечувати фізіологічну потребу у білках, жирах і вуглеводах.

  • Треба призначати дієту, яка містить 0,6 г білків на 1 кг маси тіла хворого, і чергувати звичайні та розвантажувальні дні. При підвищенні рівня креатиніну у крові рекомендують малобілкову дієту (20—25 г/добу — 0,3 г на 1 кг маси тіла).

  • Широко використовують олії, продукти, багаті на клітковину (морква, яблука, буряк), безбілковий хліб, мед, несолоне масло, яйця.

  • Іноді довенно вводять жирові емульсії (ліпофунгін, ліпомаїз та ін.). Необхідно контролювати водний і електролітний баланс, регулярно визначати рН крові.



При застосуванні медикаментозних засобів необхідно враховувати, що виведення їх з організму у випадках прогресування недо­статності нирок може змінюватись, внаслідок чого зростає не тільки ефективність препаратів, але і їх токсичність. Обережно признача­ють антибіотики, сульфаніламіди, серцеві глікозиди, кортикосте­роїди, нестероїдні, протизапальні засоби. Довенно кра­пельно вводять дезінтоксикаційні розчини: гемодез, реополіглюкін та ін.

  • При застосуванні медикаментозних засобів необхідно враховувати, що виведення їх з організму у випадках прогресування недо­статності нирок може змінюватись, внаслідок чого зростає не тільки ефективність препаратів, але і їх токсичність. Обережно признача­ють антибіотики, сульфаніламіди, серцеві глікозиди, кортикосте­роїди, нестероїдні, протизапальні засоби. Довенно кра­пельно вводять дезінтоксикаційні розчини: гемодез, реополіглюкін та ін.

  • Нетривалий позитивний ефект забезпечує промивання шлунка і кишок, дуоденальне зондування. Широко застосовують позаниркове очищення крові за допомогою апарату «штучна нирка» (ге­модіаліз), перитонеальний діаліз, гемо- і лімфосорбцію.

  • Операції з пересадження нирок виконують при хронічній нир­ковій недостатності на фоні різноманітних захворювань нирок.

  • Для трансплантації використовують нирки живого донора або померлого. Важливою умовою є оптимальна імунологічна сумісність донора і реципієнта за системою АВО, рсзус-чинником, та іншими імунологічними тестами. Донорські нирки від померлих беруть за умови біологічної смерті (внаслідок травм). У післяопераційному періоді найважливішим є забезпе­чення відновлення функції пересадженої нирки, ефективна імуносупресивна терапія, запобігання відторгненню трансплантата. Прогноз хронічної ниркової недостатності несприятливий.



вікові особливості орґанів сечовиділення накладають специфічний відбиток на перебіг захворювань в геріатричному віці.

  • вікові особливості орґанів сечовиділення накладають специфічний відбиток на перебіг захворювань в геріатричному віці.

  • Поліморбідність патології робить безперспективною боротьбу медичного персоналу з точки зору повного одужання.

  • Але допомогти хворому уникнути важких ускладнень і продовжити йому життя - актуальна задача медицини.

  • З цією патологією зв’язана інша важлива проблема трансплантації нирок, що є важливою медичною і соціальною проблемою.



Каталог: data -> kafedra -> meds -> ukr -> %D0%9D%D0%9D%D0%86%20%D0%BC%D0%B5%D0%B4%D1%81%D0%B5%D1%81%D1%82%D1%80%D0%B8%D0%BD%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%B0 -> %D0%BC%D0%B5%D0%B4%D1%81%D0%B5%D1%81%D1%82%D1%80%D0%B8-%D0%B1%D0%B0%D0%BA%D0%B0%D0%BB%D0%B0%D0%B2%D1%80%D0%B8 -> 2%20%D1%80%D0%BE%D0%BA%D0%B8%20%D0%BD%D0%B0%D0%B2%D1%87%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F -> 2%20%D0%BA%D1%83%D1%80%D1%81
2%20%D0%BA%D1%83%D1%80%D1%81 -> Вакцинопрофілактика інфекційних хвороб у дітей
2%20%D0%BA%D1%83%D1%80%D1%81 -> Головними скаргами є біль, здуття живота, відчуття стиснення в животі, пронос, запор, кишкова кровотеча, зниження маси тіла, виражена загальна слабість тощо
2%20%D0%BA%D1%83%D1%80%D1%81 -> Виразкова хвороба. Гастрити, ускладнення
%D0%BC%D0%B5%D0%B4%D1%81%D0%B5%D1%81%D1%82%D1%80%D0%B8-%D0%B1%D0%B0%D0%BA%D0%B0%D0%BB%D0%B0%D0%B2%D1%80%D0%B8 -> Соціальна медицина як наука та предмет викладання
%D0%BC%D0%B5%D0%B4%D1%81%D0%B5%D1%81%D1%82%D1%80%D0%B8-%D0%B1%D0%B0%D0%BA%D0%B0%D0%BB%D0%B0%D0%B2%D1%80%D0%B8 -> Підприємництво. Основи маркетингу 1 Власність І форми підприємницької діяльності
2%20%D0%BA%D1%83%D1%80%D1%81 -> Дієтотерапія у лікуванні І профілактиці хронічних гастритів І виразкової хвороби лектор к мед н. Шульгай О. М
2%20%D0%BA%D1%83%D1%80%D1%81 -> Екстрагенітальна патологія і вагітність Доц. Лимар Любов Євгенівна
2%20%D0%BA%D1%83%D1%80%D1%81 -> Гостра серцево-судинна недостатність Захворювання серця – найпоширеніші недуги людини


Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©pres.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка