Чеські і Словацькі землі в складі Габсбрузької монархії Виконала Студентка 21 групи Історичного факультету Білоконь А. С. План



Дата конвертації22.12.2016
Розмір445 b.
#11137


Чеські і Словацькі землі в складі Габсбрузької монархії

Виконала

Студентка 21 групи

Історичного факультету

Білоконь А. С.

План

  • Чеське національне Відродження.

2. Революція 1848-1849 рр. у Чехії.

3. Словацьке національне відродження.

4. Участь Словаків у революції 1848-1849 рр.

1. Чеське національне Відродження

Чеське національне Відродження тривало майже століття (остання третина XVIII — 60-ті роки XIX ст.). Воно припадає на важливий етап розвитку капіталістичних відносин та формування чеської нації. За умов поширення в Європі просвітницьких ідей в чеському суспільстві уже в 70-х роках розпочався процес відновлення народних традицій та становлення модерної культури, що ґрунтувався на національній культурно-Історичній спадщині. Відродження в чеських землях мало певні особливості: чехи тривалий період входили до складу багатонаціональної імперії, де влада належала австрійським німцям; після поразки повстання станів (1620) була ліквідована чеська державність; значна частина чеської шляхти зазнала понімечення або покатоличення, а інша мусила покинути батьківщину; країну фактично колонізували німці, а в містах вони становили більшість населення. Так, наприкінці XVIII ст. в Чехії проживало понад 60 % чехів і близько 40 % німців; у Моравії відповідно — 70 і 30 %; у Сілезії — понад 25 % чехів, 40 % німців, близько 35 % поляків.

Становленню та розвитку національної ідеології, носієм якої спочатку виступав лише вузький прошарок чеського суспільства і яка проявлялася насамперед у земському (територіальному) патріотизмі, сприяли поширення просвітницьких ідей та проведення Габсбургами політики реформ. У цей період чеська патріотична шляхта докладала багато зусиль для відродження чеської мови, заснування національних товариств, бібліотек і музеїв. Метою земських патріотів було досягнення особливого статусу чеських земель, що входили до складу Габсбурзької монархії.

Становленню та розвитку національної ідеології, носієм якої спочатку виступав лише вузький прошарок чеського суспільства і яка проявлялася насамперед у земському (територіальному) патріотизмі, сприяли поширення просвітницьких ідей та проведення Габсбургами політики реформ. У цей період чеська патріотична шляхта докладала багато зусиль для відродження чеської мови, заснування національних товариств, бібліотек і музеїв. Метою земських патріотів було досягнення особливого статусу чеських земель, що входили до складу Габсбурзької монархії.

Складовою чеського та моравського земського патріотизму був патріотизм міський. Його палкими носіями виступали передовсім чеські діячі науки та культури, яких згодом назвали "будителями". Так, у 1775р. в Празі виникло Землеробське товариство, а невдовзі й інші, завдання яких полягало в розвитку різних галузей промисловості і торгівлі. У Празькому університеті в 1784р. засновано Королівське наукове товариство, що поставило собі за мету вивчення природи та історії Богемії.

У наступний період чеські діячі культури зініціювали заснування цілої низки просвітницьких установ. У 1796 р. в Празі засновано Академію мистецтв, у 1798 р. — Празький театр (німецький, але в ньому відбувалися аматорські вистави чеською мовою), в 1802 р. — Празький технічний інститут, у 1810р. — Празька консерваторія.

Праці чеських та німецьких учених того періоду несли на собі відбиток суто науково-теоретичного інтересу, видавалися латинською і німецькою мовами. Так, патер Г. Добнер (1719— 1790) підготував зібрання джерел з історії Чехії в 6 томах і зробив латинський переклад "Чеськоїхроніки"В. Гаєка з коментарями. Професор Празького університету Ф. Пелил (1734— 1801) у 1774 р. видав багатотомну "Історію Чехії з давніх часів" та "Історію німців у Чехії" (німецькою мовою). Вчені підготували видання багатьох історичних джерел, написаних у дусі просвітництва, та праць, присвячених королям Вацлаву IV та Карлу IV.

Важливу роль у формуванні національно-патріотичної думки в 30—40-ві роки XIX ст. відігравали часописи: "Квяти за редакцією драматурга Й. Типа (1808-1856) та "Чеська бджола" за редакцією поета Ф. Челаковського (1799-1852), а з 1846 р. — поета-сатирика К. Гавличека-Боровського (1821—1856). Усі разом вони брали участь у виданні єдиної дозволеної владою чеської газети "Празькі новини". З ім'ям К. Гавличека-Боровського пов'язане обґрунтування політичної програми чеських лібералів — теорії австрославізму, яка передбачала перетворення Австрійської імперії на федеративну конституційну монархію з наданням автономії чехам та іншим народам.

Важливу роль у формуванні національно-патріотичної думки в 30—40-ві роки XIX ст. відігравали часописи: "Квяти за редакцією драматурга Й. Типа (1808-1856) та "Чеська бджола" за редакцією поета Ф. Челаковського (1799-1852), а з 1846 р. — поета-сатирика К. Гавличека-Боровського (1821—1856). Усі разом вони брали участь у виданні єдиної дозволеної владою чеської газети "Празькі новини". З ім'ям К. Гавличека-Боровського пов'язане обґрунтування політичної програми чеських лібералів — теорії австрославізму, яка передбачала перетворення Австрійської імперії на федеративну конституційну монархію з наданням автономії чехам та іншим народам.

Уже в той час у лібералів з'явилися опоненти на лівому фланзі національного руху, який відбивав настрої певної частини інтелігенції, селян та робітників. Місцем зосередження цих сил з 1845 р. став таємний гурток "Чеський ріпіл", до складу якого входили публіцисти К. Сабіна (1813—1877), Є. Арнольд (1800-1869), Й. Фріч (1829-1891) та ін. Розуміючи значення національних гасел, члени гуртка намагалися поєднати їх з гаслами соціальними. Прибічники радикальних поглядів прагнули використовувати для пропаганди різні культурно-просвітні осередки та об'єднання. Однак їхня загальна ідейна та організаційна слабкість не дала змоги радикалам посісти скільки-небудь помітне місце в проводі визвольного руху.

2. Революція 1848-1849 рр. у Чехії

Революція 1848-1849 рр.. в Чехії - буржуазно-демократична революція в Чехії, одна з європейських революцій 1848 - 1849 рр.

Причини і завдання революції

Завданнями революції було встановлення цивільних прав і свобод, ліквідація феодальних пережитків. Крім глибокої кризи політичної системи приводом до революції послужили міжетнічні протиріччя в багатонаціональній державі, прагнення Чехії до культурно-політичної автономії.

Хронологія революції

Хронологія революції

У Чехії під впливом революції в Відні була створена національна гвардія, висунуті вимоги автономії Чехії у складі Австрійської імперії та введення демократичних свобод, організований особливий Національний комітет для підготовки реформ і скликання земського сейму. Австрійський імператор визнав рівноправність чеського і німецького мов на території Чехії. Франтішек Палацький у відповідь на ідею об'єднання Німеччини висунули програму "австрославізму", суть якої полягала в перетворенні імперії на федерацію рівноправних націй при збереженні єдності держави. Вибори в Франкфуртський парламент в Чехії були бойкотувати.

24 травня в Празі відкрився Слов'янський з'їзд представників слов'янських народів імперії з метою поєднання національних рухів проти пангерманської небезпеки. Після травневих подій у Відні по Чехії прокотилася хвиля страйків і мітингів робітників. Незабаром був сформований Тимчасовий урядовий комітет з участю Палацького і Карла Браунера, який заявив про невизнання розпоряджень віденського уряду. У той же час до Праги були стягнуті війська генерала Віндішгреца. 15 червня почався артилерійський обстріл столиці, а 17 червня Прага капітулювала. У країні почалися масові арешти учасників революції, були закриті революційні організації та газети. Революція в Чехії була пригнічена.

3. СЛОВАЦЬКЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ВІДРОДЖЕННЯ

Словацький національний рух наприкінці XVIII — в першій половині XIX ст. опинився у складному становищі. З одного боку, він мав протистояти наростанню мадяризаторських тенденцій, а з іншого — його сили були розпорошені.

Для першого етапу словацького національного Відродження (до 30-х років XIX ст.) характерним є переважання просвітницьких ідей. У цей період засновувалися народні школи, змінювався зміст навчальних програм, відкривалися заклади технічної та професійної освіти. Підвищений інтерес до минулого сприяв появі історичних праць, що пробуджували патріотичні почуття словаків.

Просвітницькі ідеї були провідними в поглядах словацьких "будителів" — патріотично налаштованої інтелігенції першої третини XIX ст. "Будителі" намагалися поєднати ідеї Просвітництва з боротьбою за національні права словаків. Історії як засобу пробудження патріотичних настроїв та чиннику формування національної свідомості надавалося при цьому важливе значення. Так, Ю. Папанек (1738-1802) у виданій латиною праці "Історія словацького народу" доводив автохтонність словаків. Минувшина словаків, у яких не було традицій власної державності, розглядалася в рамках історії мадярів.

Особлива увага в книзі приділялася діяльності Кирила та Мефодія. Вчений одним із перших зробив спробу відтворити історію Великої Моравії. Послідовники Ю. Папанека намагалися визначити межі словацької етнічної території, а в угорському завоюванні вони відмовлялися вбачати факт цілковитого підкорення словацьких земель, наголошуючи на сприйнятті давніми слов'янами угорців як своїх гостей.

До кінця XVIII ст. словаки не мали власної літературної мови, а словацька писемність розвивалася в річищі католицької або протестантської літератури. Це сталося внаслідок того, що Контрреформація поділила інтелігенцію на два табори — католиків і протестантів-євангелістів. Так само у двох напрямах відбувався розвиток національної культури та літератури. Однак обидва табори радо зустріли ідеї "освіченого абсолютизму", які на певний час стали їхньою спільною ідейною платформою. Наприклад, "патент про толерантність" давав змогу більшій частині протестантської інтелігенції прилучитися до активної культурної діяльності. У 1785—1787 рр. видавалася перша словацька газета "Прешпорські новини ", а в 1785—1786 рр. — перший словацький часопис "Старе новини литерниго умені".

До кінця XVIII ст. словаки не мали власної літературної мови, а словацька писемність розвивалася в річищі католицької або протестантської літератури. Це сталося внаслідок того, що Контрреформація поділила інтелігенцію на два табори — католиків і протестантів-євангелістів. Так само у двох напрямах відбувався розвиток національної культури та літератури. Однак обидва табори радо зустріли ідеї "освіченого абсолютизму", які на певний час стали їхньою спільною ідейною платформою. Наприклад, "патент про толерантність" давав змогу більшій частині протестантської інтелігенції прилучитися до активної культурної діяльності. У 1785—1787 рр. видавалася перша словацька газета "Прешпорські новини ", а в 1785—1786 рр. — перший словацький часопис "Старе новини литерниго умені".

Видатним діячем словацького національного Відродження є Павел Шафарик — автор "Історії слов'янської мови та літератури всіма наріччями" (1826). Вчений довів індоєвропейське походження слов'ян і показав їхній вагомий внесок у розвиток світової культури, а словацьку мову вперше виділив як самостійну. Після переїзду в 1833 р. до Праги П. Шафарик написав двотомне дослідження "Слов'янські старожитності" (1837), в якому дійшов висновку, що окремі слов'янські мови виникли не пізніше середини І тис. н. е. Саме з цього періоду він і розпочинав історію слов'ян. Як один із найвагоміших доказів високого рівня розвитку слов'янських мов П. Шафарик наводив факт запозичення багатьох словацьких слів мадярською мовою. Проте результати наукових досліджень П. Шафарика не підтверджували концепції мовної та племінної єдності чехів і словаків, а, навпаки, засвідчували самобутність словаків та їхньої мови. Однак, визнаючи словацьку національну самобутність, учений намагався "ословачити" чеську мову, залишаючись на позиціях мовної та літературної єдності чехів і словаків.

Ідея створення єдиної загальнословацької культурної організації була реалізована в таємному товаристві радикалів "Взаємність"(1837—1840), очолюваному адвокатом А Верховським. Проте в 1843—1844 рр. відбулася подія, яка викликала в національних колах тривогу за долю словацької мови. Державні збори Угорщини ухвалили закони, згідно з якими мадярська мова мала стати єдиною мовою законодавства, урядових установ, офіційного ділового життя та освіти на землях Корони Св. Іштвана. Невдовзі було закрито словацьку гімназію в Левочі, ліквідовано кафедру чехословацької мови та літератури в Братиславському ліцеї і розпущено наукові товариства.

Однією з визначних подій словацького національного Відродження було заснування в 1844 р. надконфесійного словацького товариства "Татрин ". Воно пов'язане з діяльністю вже третього покоління словацьких "будителів", яке очолював відомий поет, філософ, історик, лінгвіст Л. Штур (1815-1856). До національно-культурного руху словаків цього періоду належали М. Годжа (1811-1878), Й. Гурбан (1817-1888), Я. Краль, Я. Францисці з "радикальної опозиції" 1845—1848 рр. та ін.

Л. Штур, спираючись на зроблене до нього та на підтримку молодого покоління патріотів, дав нову інтерпретацію поняттю "слов'янської взаємності". Його концепція розвитку слов'янства і словацького народу змінила колларівську теорію "чотиричленної структури " слов'янського народу з "чехословацьким племенем усередині нього. Ідеї А. Коллара, що відіграли важливу роль у формуванні національної свідомості словаків та інших слов'ян у попередні десятиліття, в 40-х роках уже не відповідали процесові формування слов'янських націй та інтересам національно-визвольного руху. Штурівська концепція "оновлення слов'янства" базувалася на діалектичному розумінні "єдності в різноманітності", а словаків кваліфікувала як окремий самобутній народ.

Л. Штур, спираючись на зроблене до нього та на підтримку молодого покоління патріотів, дав нову інтерпретацію поняттю "слов'янської взаємності". Його концепція розвитку слов'янства і словацького народу змінила колларівську теорію "чотиричленної структури " слов'янського народу з "чехословацьким племенем усередині нього. Ідеї А. Коллара, що відіграли важливу роль у формуванні національної свідомості словаків та інших слов'ян у попередні десятиліття, в 40-х роках уже не відповідали процесові формування слов'янських націй та інтересам національно-визвольного руху. Штурівська концепція "оновлення слов'янства" базувалася на діалектичному розумінні "єдності в різноманітності", а словаків кваліфікувала як окремий самобутній народ.

Виходячи з цього посилання, Л. Штур заклав підвалини над-конфесійної літературної мови, якою стала розвиватися не євангелічна чи католицька, а словацька національна культура. Він заснував першу словацьку політичну газету "Словацькі народні новини", яка почала видаватися з 1845 р. Л. Штур перетворив цю газету на інструмент пропаганди просвіти та розвитку національної свідомості словаків. За допомогою своїх однодумців він сформулював антифеодальну програму руху, що містила не тільки національні, а й соціально-економічні вимоги.

Програма, з якою Л. Штур виступив на засіданні Державних зборів (осінь 1847 р.), містила вимоги запровадження у словацьких землях у початкових школах та вчительських семінаріях, а також у вищих закладах освіти Угорського королівства, де готували богословів, юристів, землемірів, навчання словацькою мовою. У соціально-економічній сфері Л. Штур виступав за ліквідацію привілеїв шляхти й звільнення селян за викуп.

В основу єдиної словацької літературної мови Л. Штур поклав середньословацький діалект як найбільш поширений у словаків. Він виклав і його граматичні норми в працях "Наука словацької мови" й "Наріччя словацьке та необхідність писати на цьому наріччі". Вся громадська наукова та просвітницька діяльність Л. Штура була пронизана єдиною метою — розширення освіченості та культури словацького народу, запровадження розробленого ним варіанту словацької літературної мови. Він не тільки послідовно відстоював право на її існування, а й боровся проти звинувачень у сепаратизмі, які лунали на його адресу з уст чеських громадських діячів.

Наприкінці 40-х років XIX ст. національні вимоги словаків переросли у вимоги визнання їхньої самобутності як нації. Послідовне виконання цих вимог вело до децентралізації багатонаціональної Угорщини, чого мадярська політична еліта не могла допустити. Вже у 1847 р. підготовлено словацьку національну програму, яка передбачала ліквідацію привілеїв шляхти і звільнення селян за викуп, реформування політичної системи Угорського королівства, розробку конституції, прийняття демократичних законів про запровадження загального виборчого права, розвиток системи освіти словацькою мовою.

4. Участь Словаків у революції 1848-1849 рр.

Революційні події, що розпочалися в березні 1848 р. в столиці

Габсбурзької монархії, захоплено зустріли "штурівці" (так. називали

молоду генерацію словацьких політиків) й інші представники національного

руху, які вбачали можливість поглибити та реалізувати вже розроблені

програмні вимоги.

Позицію словацьких громадських діячів у ході революції 1848—1849 рр.

багато в чому визначала політика Відня та Будапешта. Ця позиція

безпосередньо залежала від протистояння угорських революційних сил і

габсбурзького уряду, а також визвольних змагань інших народів як в

Угорському королівстві, так і в усій Австрійській імперії.

Для розвою словацького національно-визвольного руху в цей період

вирішального значення набуло цілковите ігнорування угорським

революційним проводом національних прагнень не тільки словаків, а й усіх

інших народів Угорського королівства.

Ухвалення угорськими Державними зборами "закону про незалежність Угорщини" призвело до посилення політики мадяризації, яка проводилася

Ухвалення угорськими Державними зборами "закону про незалежність Угорщини" призвело до посилення політики мадяризації, яка проводилася

під гаслами єдиної угорської нації. Всі інші народи королівства не

дістали жодних гарантій забезпечення їхніх національних прав. Навпаки,

угорські революціонери, очолювані Л. Кошутом, мали наміри розбудовувати

моноетнічну державу. Мадярські революціонери на цьому й зупинилися,

оскільки не вбачали ніякого сенсу в продовженні та поглибленні

демократичних реформ в Угорському королівстві. До того ж, словацька

національна програма мала принципові розбіжності з мадярською не тільки

стосовно національного питання, а й соціальних перетворень і перспектив

демократизації політичної системи.

Певний радикалізм словацьких національних сил випливав з соціальної

структури суспільства. Більшість словацького населення становило

селянство, але провідну роль у революційних подіях відігравали

нечисленна словацька шляхта й інтелігенція. У цій ситуації було

природним опозиційне ставлення більшої частини словацького суспільства

як до проявів мадярського націоналізму, так і до соціально мотивованого

економічного гегемонізму, який демонструвала угорська шляхта.

Найважливішими подіями періоду революції в словацьких землях стала

Найважливішими подіями періоду революції в словацьких землях стала

розробка "штурівцями" національної програми "Вимоги словацького народу"™

її затвердження 11 травня 1848 р. на багатотисячних зборах у

Ліптовському Св. Мікулаші. Словацьке зібрання ухвалило також петиції до

австрійського імператора та уряду революційної Угорщини, в яких

містилися такі вимоги: визнання самобутності й національних прав

словацького народу; запровадження словацької мови в державних установах

та системі освіти; створення Словацького сейму та скасування кріпацтва

без поділу і повернення землі поміщикам; запровадження загального

виборчого права; демократизація громадського та політичного життя.

Революційний уряд Угорщини відхилив петицію зі словацькими вимогами, а

на її авторів видав ордери на арешт. Л. Штур, М. Годжа, Й. Гурбан мусили

залишити Словаччину й переїхати до Праги. В Чехії вони брали участь у підготовці та проведенні Слов'янського з їзду.

Слов'янський з’їзд ухвалив резолюцію зі словацького питання, виходячи з

Слов'янський з’їзд ухвалив резолюцію зі словацького питання, виходячи з

передумови збереження цілісності Угорщини. Словаків та інші народи

королівства мадяри мали визнати рівноправними й дозволити скликати

національні сейми; організувати систему освіти словацькою (рідною) мовою

викладання — від початкових шкіл до університету. Також висувалася

вимога демократичних свобод.

Після поразки Празького повстання словацькі лідери під проводом Л. Штура

переїхали до Відня. Після встановлення контактів з правлячою династією

були проведені переговори з хорватами та сербами Воєводини з метою

організації спільних збройних виступів проти угорських властей.

Наприкінці серпня 1848 р. у Відні виник словацький добровільний збройний

загін, який очолили чеські військові Ф. Зах та А. Влоудка.

Після придушення за допомогою російської армії революції в Угорському

Після придушення за допомогою російської армії революції в Угорському

королівстві габсбурзький уряд навіть не згадував про автономію чи інші

вимоги словаків. У березні 1849 р. від імені Словацької національної

ради імператорові Францу Йосифу І була подана петиція, в якій містилася

вимога надання Словаччині автономії на основі етнічного принципу в

складі Австрійської імперії. Але австрійська влада використала перемогу

над революційною Угорщиною лише для зміцнення власних позицій, а

політична програма національних сил щодо здобуття автономії словацькими

землями так і залишилася гаслом до Першої світової війни.




Поділіться з Вашими друзьями:




База даних захищена авторським правом ©pres.in.ua 2022
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка