Дослідження шлункового вмісту Анатомо-фізіологічні дані



Дата конвертації09.06.2016
Розмір445 b.
#5476


Дослідження шлункового вмісту


Анатомо-фізіологічні дані

  • Шлунок (gaster, ventriculus) являє собою розширену частину травного каналу і розміщений у верхній частині черевної порожнини. Має передню та задню стінки, малу та велику кривизну. Крім того, на шлунку розрізняють такі частини : вхідну (pars cardiaca), яка розміщена біля кінця стравоходу ; дно (fundus ventriculi) - випукла догори частина, що прилягає до лівої половини діафрагми; тіло (corpus ventriculi) - наймасивніша частина; пілорус або воротар (pylorus) - нижня частина шлунка, є найбільш звужена.



Ємність шлунка коливається від 1 до 4 л. Стінка складається з трьох оболонок : слизової, м’язової (найтовщої) та серозної. Слизова утворена одношаровим епітелієм, власною пластинкою з ніжної сполучної тканини і власне, м’язової пластинки. Численні складки слизової оболонки мають різну довжину і напрям. Довгі складки з’єднанні між собою короткими. Слизова оболонка пілоруса утворює кругову складку - пілоричну заслінку.

  • Ємність шлунка коливається від 1 до 4 л. Стінка складається з трьох оболонок : слизової, м’язової (найтовщої) та серозної. Слизова утворена одношаровим епітелієм, власною пластинкою з ніжної сполучної тканини і власне, м’язової пластинки. Численні складки слизової оболонки мають різну довжину і напрям. Довгі складки з’єднанні між собою короткими. Слизова оболонка пілоруса утворює кругову складку - пілоричну заслінку.

  • На слизовій оболонці шлунка відкривається велика кількість проток залоз, які виділяють шлунковий сік. Залози, що розміщуються переважно у слизовій оболонці дна і тіла шлунка, мають назву шлункових залоз, а залози, розміщені у слизовій оболонці пілоруса - пілоричних залоз.



Кардіальні залози продукують мукоїдний секрет. Власне, шлункові залози є найбільш чисельними. Вони складаються з головних клітин, які виробляють пепсиноген (під впливом соляної кислоти перетворюється в пепсин); паріетальних клітин - приймають участь в утворенні соляної кислоти і гастромукопротеїну; мукоцити - мукоїдного секрету. Ендокриноцити виділяють гістамін і серотонін, які приймають участь в регуляції секреторної діяльності шлунка. До залоз воротаря входять мукоцити і клітини, що продукують гастрин. Мукоцити виробляють багатий слизом лужний секрет. Гастрин стимулює вироблення соляної кислоти, пепсину, секрету підшлункової залози, жовчі, активізує синтез інсуліну, підсилює моторику кишок. Клітинами власного шару виділяється соматостатин (гормон шлунка). Він гальмує виділення гастрину, холецистокініну і секретину.

  • Кардіальні залози продукують мукоїдний секрет. Власне, шлункові залози є найбільш чисельними. Вони складаються з головних клітин, які виробляють пепсиноген (під впливом соляної кислоти перетворюється в пепсин); паріетальних клітин - приймають участь в утворенні соляної кислоти і гастромукопротеїну; мукоцити - мукоїдного секрету. Ендокриноцити виділяють гістамін і серотонін, які приймають участь в регуляції секреторної діяльності шлунка. До залоз воротаря входять мукоцити і клітини, що продукують гастрин. Мукоцити виробляють багатий слизом лужний секрет. Гастрин стимулює вироблення соляної кислоти, пепсину, секрету підшлункової залози, жовчі, активізує синтез інсуліну, підсилює моторику кишок. Клітинами власного шару виділяється соматостатин (гормон шлунка). Він гальмує виділення гастрину, холецистокініну і секретину.





В іннервації шлунка беруть участь блукаючі нерви та нерви черевного сплетіння; рецептори:

  • В іннервації шлунка беруть участь блукаючі нерви та нерви черевного сплетіння; рецептори:

    • 1) парасимпатичні (холінергічні) - виділяють медіатор ацетилхолін,
    • 2) Н2-гістамінорецептори – виділяють медіатор гістамін.
  • Симпатична іннервація здійснюється за допомогою α-адренорецепторів (медіатор – норадреналін).



У шлунок поступає різний об’єм їжі. Там вона знаходиться протягом декількох годин. Секреція шлункових залоз виникає під впливом нервових і гуморальних подразників, а також при вигляді і запаху їжі.

  • У шлунок поступає різний об’єм їжі. Там вона знаходиться протягом декількох годин. Секреція шлункових залоз виникає під впливом нервових і гуморальних подразників, а також при вигляді і запаху їжі.

  • Виділення шлункового соку включає три фази. Складнорефлекторна фаза секреції – при знаходженні їжі у порожнині рота і глотки. Виникає рефлекторне збудження шлункових залоз. Цей рефлекс є безумовним.

  • Шлункова фаза секреції пов’язана із механічним і хімічним впливами їжі безпосередньо на стінку шлунка.

  • Кишкова фаза секреції - їжа після перетравлення надходить у тонку кишку. В цій фазі секреція шлункових залоз збуджується гормоном ентерогастрином. Він утворюється у слизовій дванадцятипалої кишки і гуморальним шляхом впливає на залози шлунка.



Шлунковий сік - безбарвна рідина кислої реакції. Кисла реакція залежить від вмісту соляної кислоти в шлунковому соці (в нормі 0,4-0,5%). РН чистого шлункового соку - 0,9-1,5. Крім соляної кислоти містить ферменти, слиз. Останній захищає стінки від механічних ушкоджень. Соляна кислота вбиває бактерії й активізує ферменти. Шлунковий сік розщеплює білки та жири, завдяки наявності у ньому ферментів протеаз (пепсин, гастриксин, хімозин - розщеплюють білки тільки при кислій реакції) і ліпаз.

  • Шлунковий сік - безбарвна рідина кислої реакції. Кисла реакція залежить від вмісту соляної кислоти в шлунковому соці (в нормі 0,4-0,5%). РН чистого шлункового соку - 0,9-1,5. Крім соляної кислоти містить ферменти, слиз. Останній захищає стінки від механічних ушкоджень. Соляна кислота вбиває бактерії й активізує ферменти. Шлунковий сік розщеплює білки та жири, завдяки наявності у ньому ферментів протеаз (пепсин, гастриксин, хімозин - розщеплюють білки тільки при кислій реакції) і ліпаз.



Фракційний метод збирання і дослідження шлункового вмісту

  • За результатами дослідження можна характеризувати його секреторну, рухову і евакуаторну функції.

  • В даний час для його проведення використовують тонкий зонд (еластична гумова трубка із зовнішнім діаметром 4-5 мм і внутрішнім 2 мм). Сліпий кінець, який вводять у шлунок, має 2 бокових отвори. При введенні хворий повинен його поступово ковтати. При вираженому блювотному рефлексі зонд можна ввести через носові ходи. Потрібно слідкувати за тим, щоб він не попав у дихальні шляхи (посиніння, сильний кашель). У шлунку він може знаходитися 2-3 год. До протилежного кінця зонда приєднують шприц, за допомогою якого відсмоктують вміст шлунка.

  • Лабораторному дослідженню підлягає 9 порцій шлункового вмісту;

    • а) порція натще, яку позначають 0;
    • б) 4 порції базальної секреції - 1, 2, 3, 4, які отримують через кожні 15 хв протягом першої години;
    • в) 4 порції стимульованої секреції - 5, 6, 7, 8, які отримують після введення подразника протягом другої години.
  • Отриманий шлунковий вміст надсилають до лабораторії, де визначають його фізичні властивості, проводять хімічне та мікроскопічне дослідження.





Перед дослідженням заборонено їсти, пити, палити, приймати медикаменти тощо.

  • Перед дослідженням заборонено їсти, пити, палити, приймати медикаменти тощо.

  • Дослідження розпочинають з відсмоктування шлункового соку натще. Це називається базальною секрецією. В цій фазі дослідження тяжко сказати, яка кількість шлункового соку була в шлунку, а яка виділилась у відповідь на подразник (зонд). Сік відсмоктують протягом 30 або 60 хв, через кожних 15 хв. Кількість шлункового соку натще в нормі складає до 50 мл. Його кількість збільшується при виразковій хворобі, гастриті.

  • Після закінчення дослідження базальної секреції (60 хв) хворому вводять через зонд стимулятор секреції (пробний сніданок) - теплу рідину в об’ємі 300 мл. До ентеральних стимуляторів належать 5% розчин спирту, розчин кофеїну (0,2 г на 300 мл води), 7% відвар сухої капусти тощо. Їх рекомендують застосовувати при наявності протипоказів до введень гістаміну, який є парентеральним стимулятором. Крім того, з парентеральних стимуляторів використовують гастрин, пентагастрин, інсулін.

  • Найбільш ефективними є пентагастрин і гістамін. Протипоказами до введення гістаміну є органічні захворювання серцево-судинної системи, алергія, високий артеріальний тиск, феохромоцитома, шлункові кровотечі, крововилив у мозок тощо.

  • Вводять фосфорно-кислий гістамін у дозі 0,01 мг на 1 кг маси тіла (субмаксимальна стимуляція). Введення 0,04 мг фосфорно-кислого гістаміну на 1 кг маси тіла називається максимальною стимуляцією (збільшення її не викликає підвищення секреції). Перед її проведенням хворим призначають антигістамінні засоби. Шлунковий сік збирають протягом однієї години, через кожних 15 хв.



З ентеральних методів дослідження шлункової секреції поширеним є спосіб за М.І.Лепорським.

  • З ентеральних методів дослідження шлункової секреції поширеним є спосіб за М.І.Лепорським.

  • Після дослідження базальної секреції вводять 300 мл капустяного відвару (кислотність якого 20 титраційних одиниць). Через 10 хв відсмоктують 10 мл, а ще через 15 хв - весь вміст шлунка. Далі відсмоктування проводять протягом години, через кожних 15 хв. Ці чотири порції містять чистий шлунковий сік, який виділяється у відповідь на введення стимулятора.

  • Кожна порція збирається в окрему пробірку. Сік, зібраний у відповідь на ентеральний чи парентеральний подразник протягом години, становить годинний об’єм шлункового соку (годинне напруження секреції). В нормі при переривчастій аспірації (сік беруть один раз на 15 хв протягом години) 50-60 мл, при безперервній аспірації (сік відсмоктують постійно і через кожні 15 хв виливають в пробірку ) - в 1,5-2 рази більше.

  • При безперервній аспірації шлунковий сік не встигає попадати у дванадцятипалу кишку, чим пояснюється значне збільшення його кількості.

  • Годинний об’єм шлункового соку, отриманий у відповідь на субмаксимальну гістамінну стимуляцію, коливається в межах 100-140 мл; на максимальну стимуляцію - 180-200 мл. За об’ємом шлункового соку через 25 хв після пробного сніданку можна спостерігати за швидкістю евакуації його з шлунка (моторна функція). В нормі цей об’єм у середньому дорівнює 75 мл. При швидкому випорожненні шлунка чи при зниженій секреції кількість шлункового соку зменшується.



При огляді отриманих порцій шлункового соку звертають увагу на колір, консистенцію, наявність домішок, запах.

  • При огляді отриманих порцій шлункового соку звертають увагу на колір, консистенцію, наявність домішок, запах.

  • Колір. Шлунковий сік майже безбарвний. При наявності домішок жовчі - жовтий (вміст дванадцятипалої кишки закидається в шлунок), вільної соляної кислоти - зелений, крові - від червоного до коричневого кольору.

  • Слиз у шлунковому вмісті в нормі є у невеликій кількості. Якщо вона плаває на поверхні у вигляді грудок, то це вказує на її походження з порожнини рота, носоглотки. Велика кількість слизу в шлунковому соку буває при гастритах, виразковій хворобі та інших ураженнях слизової шлунка.



Хімічне дослідження

  • У кожній порції шлункового соку визначають вільну соляну кислоту, загальну кислотність, зв’язану соляну кислоту, в порції з максимальною кислотністю - кількість пепсину.



Кислотність шлункового соку є одним з найважливіших показників функціонального стану шлунка, її визначають шляхом титрування його 0,1 ммоль\л розчином натрію в присутності індикаторів (відображає концентрацію кислоти в секреті).

  • Кислотність шлункового соку є одним з найважливіших показників функціонального стану шлунка, її визначають шляхом титрування його 0,1 ммоль\л розчином натрію в присутності індикаторів (відображає концентрацію кислоти в секреті).

  • Ця величина є лімітованою. Хлористоводнева кислота виробляється обкладочними клітинами шлунка в постійній концентрації 160 ммоль/л, і кислотність шлункового соку не може перевищувати цей рівень.

  • Виражають кислотність кількістю мілілітрів NaOH, потрібних для нейтралізації 100 мл соку. Кількість соляної кислоти позначають в міліграмах або в мікроеквімолях.





Титрування проводять таким чином : беруть 5 або 10 мл соку і добавляють по дві краплі 0,5% спиртового розчину диметиламіноазобензолу і 1% спиртовий розчин фенолфталеїну (або фенолу червоного).

  • Титрування проводять таким чином : беруть 5 або 10 мл соку і добавляють по дві краплі 0,5% спиртового розчину диметиламіноазобензолу і 1% спиртовий розчин фенолфталеїну (або фенолу червоного).

  • Диметиламіноазобензол міняє колір на червоний під впливом соляної кислоти. NaOH набирають у піпетку до певного рівня. Далі краплями його добавляють в пробірку із соком. Поява рожево-оранжевого кольору свідчить про нейтралізацію вільної соляної кислоти.

  • Відмітивши рівень NaOH, проводимо титрування далі. Рідина в пробірці стає жовтою, а далі червоніє. Червоний колір зумовлений фенолфталеїном після нейтралізації усієї кислоти. Відмічаємо показання піпетки. Після цього множимо кількість мілілітрів NaOH, витрачених під час першого титрування, на 20. Отримуємо величину вільної соляної кислоти. Кількість NaOH витраченого на все титрування (від червоного кольору до червоного), теж множимо на 20. Отримуємо величину загальної кислотності.

  • Загальна кислотність - вільна і зв’язана соляні кислоти, органічні кислоти, кислі, фосфорнокислі солі.

  • Зв’язана соляна кислота - недисоційована HCl білково-солянокислих молекул шлункового соку. Її визначають шляхом титрування окремих порцій шлункового соку (5 мл) в присутності алізаринсульфоновокислого натрію (жовтий колір). При наявності в соку будь-яких вільних кислот колір змінюється на фіолетовий - відбувається їх нейтралізація. Віднявши від загальної кислотності кількість мілілітрів NaOH, затрачених на титрування з алізарином (помножене на 20), отримаєм зв’язану соляну кислоту.

  • Усі показники загальної кислотності нижче 20 повинні розглядатися як гіпоацидні, вище 100 як гіперацидні.





Гіпоацидний стан. Часткова відсутність соляної кислоти в шлунковому вмісті може бути ознакою наявності гастриту зі зниженою секреторною функцією. Повна відсутність (ахлоргідрія) може спостерігатися при хронічному анацидному гастриті, пухлинах шлунка, деяких інтоксикаціях.

  • Гіпоацидний стан. Часткова відсутність соляної кислоти в шлунковому вмісті може бути ознакою наявності гастриту зі зниженою секреторною функцією. Повна відсутність (ахлоргідрія) може спостерігатися при хронічному анацидному гастриті, пухлинах шлунка, деяких інтоксикаціях.

  • Гіперацидний стан - підвищення вмісту соляної кислоти в шлунковому соці. Зустрічається при хронічних гастритах з підвищеною секреторною функцією, виразковій хворобі шлунка і дванадцятипалої кишки.

  • Ахілія - відсутність соляної кислоти і пепсину в шлунковому соці. Зустрічається при атрофічних гастритах, злоякісних пухлинах, В12-, фолієводефіцитних анеміях, цукровому діабеті, гіпоавітамінозах, інтоксикаціях.



Кислотність шлункового соку в нормі



Показники кислотності не дають повної характеристики кислотоутворюючої функції шлунка. Потрібно ще розрахувати дебіт соляної кислоти (продукція хлористоводневої кислоти шлунком за одну годину). Дебіт або кислотну продукцію (КП) розраховують за такою формулою :

  • Показники кислотності не дають повної характеристики кислотоутворюючої функції шлунка. Потрібно ще розрахувати дебіт соляної кислоти (продукція хлористоводневої кислоти шлунком за одну годину). Дебіт або кислотну продукцію (КП) розраховують за такою формулою :

  • ДНCl = E×V/1000 ммоль,

  • де Д – дебіт соляної кислоти, ммоль; Е – показник вільної соляної кислоти (ммоль/л), V - об’єм шлункового секрету (мл) за даний відрізок часу.

  • Розрахувати продукцію хлористоводневої кислоти можна у різні періоди шлункової секреції:

  • БКП - продукція в період базальної секреції;

  • СКП - після субмаксимальної стимуляції гістаміном,

  • МКП - продукція після максимальної стимуляції гістаміном.

  • БКП характеризує переважно стан нейрогуморальної регуляції і, у меншій мірі, структуру залоз слизової оболонки шлунка;

  • СКП і МКП в основному залежать від морфологічних властивостей слизової шлунка (від маси обкладових клітин). За двома останніми показниками можна судити про атрофію, ступінь збереження або гіперплазії слизової оболонки шлунка.

  • Співвідношення середніх значень БКП з СКП і МКП дає уяву про перевагу функціональних або органічних чинників у патологічному процесі.

  • У нормі співвідношення БКП і СКП - 1:3, а БКП і МКП - 1:6.

  • Показники СКП і МКП відображають масу обкладових клітин. Зниження їх секреції свідчить про атрофію, а підвищення - про гіперплазію залоз слизової оболонки шлунка.



Під час визначення дебіту можна користуватися номограмою Калініченка.

  • Під час визначення дебіту можна користуватися номограмою Калініченка.

  • Дебіт соляної кислоти базальної секреції називають БАО (від англ. basal acid output — базальна кислотна продукція). Дебіт-годину соляної кислоти за максимальної гістамінової стимуляції позначають МАО (від англ. maximal acid output — максимальна кислотна продукція).

  • Величина БАО 0-1 ммоль/год спостерігається при антацидному і гіпоацидному гастриті, раку шлунка; 1-4 ммоль/год – у здорових людей і при нормоацидному гастриті; 4-5 ммоль/год – при виразці шлунка або 12-палої кишки; вище 5 ммоль/год – вказує на виразку 12-палої кишки; 10-20 ммоль/год – при синдромі Золінгера-Еллісона.

  • Величина МАО 0 ммоль/год спостерігається при істинній ахлоргідрії, атрофічному гастриті, раку шлунка; 1-18 ммоль/год – при гіпоацидному гастриті; 18-20 ммоль/год – у здорових людей і при нормоацидному гастриті; 20-26 ммоль/год – при виразці 12-палої кишки, синдромі Золінгера-Еллісона.



ВИЯВЛЕННЯ ЛАКТАТНОЇ КИСЛОТИ ЗА МЕТОДОМ УФФЕЛЬМАННА

  • Солі феруму (III) з лактатною кислотою утворюють феруму лактат жовто-зеленого кольору.

  • Хід визначення

  • До 2-3 мл розчину фенолу додають 1 краплю розчину феруму хлориду, при цьому утворюється фіолетове забарвлення. Отриманий розчин розводять дистильованою водою до появи світло-фіолетового забарвлення. Потім до цього розчину додають 3-4 краплі досліджуваного шлункового вмісту. За наявності лактатної кислоти утворюється жовто-зелене забарвлення.

  • Діагностичне значення. У нормі в шлунковому вмісті лактатну кислоту не виявляють. Збільшення вмісту лактатної кислоти спостерігають при застійних явищах у шлунку як результат підсиленого розмноження паличок лактатнокислого бродіння, а також при пухлинах шлунка.



  • Традиційний титраційний метод дослідження шлункового соку через низьку чутливість індикаторів дозволяє виявляти вільну хлористоводневу кислоту тільки тоді, коли рН шлункового соку є нижчою за 2,5. В інтервалі рН 2,5 - 6,9 при обстеженні цим методом вільну кислоту виявити не вдається. Тому такі стани секреції при обстеженні її титраційним методом трактуються як анацидні.

  • Визначення кислотності при рН вище за 2,5 є головною перевагою рН-метрії. При рН, рівному 3,0, концентрація вільної кислоти складає 1,0, а при рН 3,5 - всього 0,3 титраційної одиниці.

  • Виходячи з цього вважають, що якщо рН є вищим за 3,0 або 3,5, то це вказує на ахлоргідрію.

  • При виявленні ахлоргідрії клініцисту важливо знати, чи є вона істинною, зумовленою атрофічним процесом; чи вона несправжня (обумовлена гальмуванням кислотоутворення). Це можна встановити лише за допомогою шлункової рН-метрії або атропінового тесту. Комплексне застосування рН-метрії та ендоскопії із біопсією дають можливість вивчати морфологію слизової оболонки шлунка в різних його відділах.



Нормальні величини кислотної продукції



У пацієнтів з вираженим кислим внутрішнім середовищем в умовах базальної секреції (відбувається подразнення тільки механорецепторів) варто застосовувати атропіновий тест.

  • У пацієнтів з вираженим кислим внутрішнім середовищем в умовах базальної секреції (відбувається подразнення тільки механорецепторів) варто застосовувати атропіновий тест.

  • Після реєстрації показників рН-метрії протягом години базальної секреції хворому вводять підшкірно 1 мл 0,1% розчину атропіну сульфату і протягом наступної години продовжують вивчати РН шлунка. Результат тесту оцінюють за ступенем збільшення рН після ін’єкції атропіну : підвищення рН на 2,0 розцінюють як сильний ефект, а на 0,5 - 1,0 як слабкий.

  • Тест не є високоспецифічним, може використовуватися лише для вирішення питання проведення чи закінчення атропінізації організму.

  • Таким чином, рН-метрія повністю замінити зондове дослідження шлункової секреції не може. Отримати надійні дані про кількісні показники секреції можна тільки методом фракційного шлункового зондування; рН-метрія доповнює дані, отримані титраційним методом.



Беззондові методи

  • Беззондові методи дослідження шлункової секреції. Їх застосовують при відмові хворого проводити зондове обстеження, а також при деяких патологічних станах (звуженнях стравоходу, вираженому блювотному рефлексі, психічних хворобах, шлунковій кровотечі, аневризмі аорти тощо).

  • Ацидотест. Після повного випорожнення сечового міхура хворому дають 1-2 таблетки кофеїну бензоату натрію. Через одну годину беруть першу пробу сечі і дають випити ще три драже. Через півтори години беруть другу пробу сечі. Їх розводять до об’єму 200 мл, підкислюють соляною кислотою і проводять колориметричне визначення за допомогою кольорової шкали. Перша проба є контрольною і не забарвлюється. За кольором другої проби судять про кислотоутворюючу функцію шлунка. Потрібно пам’ятати, що обстеження проводиться зранку на голодний шлунок. При потребі, дослідження може бути проведено повторно через дві доби.

  • Салі-тест. Хворий ковтає маленький мішочок з тонкої гуми із 0,1г метиленового синього, зав’язаного кетгутом. Далі обстежуваний вживає їжу. При наявності соляної кислоти кетгут перетравлюється і метиленовий синій розчиняється. Сеча отримує синє забарвлення.

  • У даний час є багато й інших подібних методів дослідження. Вони є досить надійними, але дають можливість лише вияснити наявність або відсутність соляної кислоти в шлунку. Застосовувати їх можна лише при нормальній функції нирок.



Мікроскопічне дослідження шлункового соку

  • Препарат готують перед визначенням фізико-хімічних властивостей.

  • Хід приготування:

    • 1) шлунковий вміст, отриманий натще, виливають у чашку Петрі, вивчають на чорному та білому фоні;
    • 2) за допомогою шпателя та препарувальної голки відбирають шматки із слизу, крові; переносять на предметне скло і накривають покривним склом;
    • 3) готують три препарати із кожної порції шлункового вмісту: нативний, пофарбований розчином Люголя, пофарбо­ваний Суданом III. Також можна приготувати нативний препарат (за методикою приготування такого із сечі).
  • Пофарбовані препарати готують так: на предметне скло наносять шлунковий вміст, додають краплю барвника і накривають покривним склом. Нативні препарати можна виготовляти з промивних вод шлунка.



ТЕХНІКА МІКРОСКОПІЇ

  • Виготовлені препарати мікроскопують спочатку під малим (окуляр х7, об'єктив х8), а потім під великим збільшувачем (окуляр х7, об'єктив х40) зі спущеним конденсором.

  • Під час мікроскопічного дослідження можна виявити:

    • 1. Елементи слизової оболонки:
    • а) слиз. За підвищеної кислотності шлункового вмісту слиз під мікроскопом має вигляд волокон, а за зниженої або при ахілії — гомогенної структури. Якщо виявляють у слизу клітини плоского епітелію, це свідчить про те, що слиз потрапив до шлункового вмісту із ротової порожнини, якщо альвеолярні макрофаги — то із проковтнутого мок­ротиння;
    • б) епітелій слизової оболонки шлунка. Це клітини круглої або циліндричної форми із бульбашкоподібним ядром, чітко виявленою цитоплазмою, розташовані поодиноко або скупченнями. Епітелій шлунка виявляють у шлунковому вмісті, в якому відсутня вільна соляна кислота або знижена кислотність;
    • в) лейкоцити. Їх виявляють за нормальної або підвищеної кислотності, мають вигляд ядер без цитоплазми. У шлунковому вмісті, в якому відсутня вільна соляна кислота або знижена кислотність, не змінені за морфологією. Лейкоцити розташовані скупченнями в слизі;
    • г) еритроцити. Незмінені еритроцити виявляють у шлунковому вмісті, в якому знижена кислотність або відсутня соляна кислота;
    • д) клітини новоутворень. Ці клітини виявляють у нативних та пофарбованих препаратах шлункового вмісту та матеріалі, який одержують під час гастробіопсії.


2. Залишки їжі:

  • 2. Залишки їжі:

    • а) крохмальні зерна. Це утворення круглої або овальної форми, різні за розміром. У шлунковому вмісті, в якому знижена кислотність або відсутня соляна кислота, зерна крохмалю втрачають покресленість. Розчином Люголя їх фарбують у синій колір;
    • б) м'язові волокна — утворення циліндричної форми, жовто-коричневого кольору, які мають поздовжню та поперечну покресленість; розташовані окремо, групами, скупченнями;
    • в) жир нейтральний. Він має вигляд крапель круглої форми, різного розміру. Суданом III жир фарбують у жовтогарячий колір;
    • г) рослинна клітковина — перетравлена та не перетрав­лена. Виявляють при порушенні евакуаторної функції шлунка. Перетравлена рослинна клітковина під мікроскопом має вигляд круглих безбарвних клітин з тонкою оболонкою, із зернами крохмалю. Не перетравлена рослинна клітковина — клітини різних розмірів та форм (це судини, оболонки рослин та овочів).


3. Флора:

  • 3. Флора:

    • а) сарцини. Вони мають вигляд перев'язаних тюків. Розчином Люголя забарвлюють у темно-бурий або червоно-фіолетовий колір;
    • б) дріжджові гриби овальної або круглої форми, розташовані окремо або скупченнями. Розчином Люголя фарбують у жовтий колір;
    • в) палички лактатнокислого бродіння — довгі, грубі, ледь зігнуті, частіше розташовані під кутом. Виявляють у шлунковому вмісті, в якому відсутня соляна кислота.
  • Під час мікроскопічного дослідження шлункового вмісту, отриманого за допомогою фракційного методу, в нормі можна виявити невелику кількість волокнистого слизу, а у ньому — лейкоцити та епітелій шлунка без цитоплазми.



Каталог: data -> kafedra -> theacher -> klinpharm -> hariyan -> %D1%83%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0 -> %D0%BB%D0%B5%D0%BA%D1%86i%D1%97
klinpharm -> Отруєння шкідливими парами І отруйними газами. Отруєння рослинними І тваринними токсинами
klinpharm -> Основні документи клінічного випробування лз основними документами клінічних випробувань лз є
klinpharm -> Фармакотерапія інфекційних захворювань
klinpharm -> Хлороводнева кислота (сприяє переведенню молекулярного заліза в іонну форму)
%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D1%86i%D1%97 -> Дослідження лейкоцитів. Гемобластози. Морфологія лейкоцитів
%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D1%86i%D1%97 -> Клінічний аналіз сечі
%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D1%86i%D1%97 -> Функціональні методи дослідження серцево- судинної системи елекрокардіографія


Поділіться з Вашими друзьями:




База даних захищена авторським правом ©pres.in.ua 2022
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка