Генетичні основи двовекторності розвитку, саморозвитку та корекції психосоматичних станів Академік апн україни



Дата конвертації15.06.2016
Розмір445 b.


Генетичні основи двовекторності розвитку, саморозвитку та корекції психосоматичних станів

  • Академік АПН України,

  • доктор психологічних наук, професор,

  • Максименко С.Д.


  • Особистість – це форма існування психіки людини, яка являє собою цілісність, здатну до саморозвитку, самовизначення, свідомої предметної діяльності і саморегуляції та має свій унікальний і неповторний внутрішній світ.



Атрибутивні ознаки особистості

  • цілісність

  • унікальність

  • активність

  • вираження

  • відкритість

  • саморозвиток

  • саморегуляція



Цілісність

  • специфічно охоплює всі структурні і динамічні вияви життя людини.

  • зумовлена інтегрованою єдністю трьох витоків існування особистості –

  • - біологічного

  • - соціального

  • - духовного



Унікальність

  • Своєрідність динамічної взаємодії трьох витоків існування особистості –

  • - біологічного

  • - соціального

  • - духовного

  • Постійний саморух, саморозвиток особистості

  • Незавершеність



Активність

  • Антитеза реактивності

  • “довільність-мимовільність”



  • Треба розмежовувати привласнення здібностей і їх розвиток та саморозвиток особистості



  • Для того, щоб рухатися в цьому ключі далі, необхідно намітити шлях, тобто сконструювати принципи та методи їх дослідження і розвитку та саморозвитку особистості



  • Для дослідження і розвитку здібностей найбільш адекватним є ЕГМ (експериментально-генетичний метод)



Основними принципами є такі:

  • Принцип аналізу за одиницями (вичленування вихідного суперечливого відношення, що породжує клас явищ, як ціле);

  • Принцип історизму (принцип єдності генетичної і експериментальної лінії у дослідженні)

  • Принцип системності (принцип цілісного розгляду психічних утворень)

  • Принцип проектування (принцип активного моделювання, відтворення форм психіки в особливих умовах)



Принцип аналізу за одиницями

  • Генетична вихідна одиниця формування, присвоєння здібностей, як історичної культури, що склалася, відображає перший принцип



Принцип історизму

  • Цей принцип впроваджується як логічне розгортання попереднього принципу (аналізу за одиницями).

  • Історизм вимагає простеження усіх моментів розвитку і закономірностей їх зв’язків та переходів



Принцип системності

  • Першорядне значення для одержання об’єктивних даних про рушійні сили та механізми психічного розвитку має вибір системи, у якій він (розвиток) розглядається.

  • В ЕГМ принцип системності є похідним від принципу аналізу за одиницями та принципу історизму і характерізує історичне розгортання аналізу за одиницями



Принцип проектування і моделювання форм психіки

  • Принцип проектування у теорії експериментально-генетичного методу розкриває його якісну відмінність від відповідних структурних компонентів інших психологічних методів

  • Експериментально-генетичне дослідження передбачає виокремлення змістовної одиниці аналізу в просторі наукової дисципліни як феномену, що є результатом опредметнення вищих психічних функцій великої кількості людей в історичному маштабі



  • Особистість потребує особливого методу, ним може виступати генетико-моделюючий метод



Генетико-моделюючий метод

  • Принцип аналізу за одиницями

  • Принцип єдності біологічного і соціального

  • Принцип креативності

  • Принцип рефлексивного релятивізму

  • Єдність експериментальної і генетичної ліній розвитку

  • Принцип самомоделювання і саморозвитку



Принцип аналізу за одиницями



Принцип єдності біологічного і соціального

  • вивчення онтогенезу від його дійсного початку, дослідження механізмів виникнення потреб із нужди

  • розгляд у будь-якому конкретно-психологічному дослідженні існування особистості як становлення здатної до саморозвитку вихідної біосоціальної єдності



Принцип креативності

  • творча унікальність особистості, яка пронизує весь її життєвий шлях

  • здатність до моделювання і самомоделювання

  • при дослідженні особистості потрібно врахувати її багатозначність, неочікуваність і непередбачуваність



Принцип рефлексивного релятивізму

  • принципова неможливість встановлювати точні виміри і фіксувати остаточно вищі унікально-творчі вияви особистості



Єдність експериментальної і генетичної ліній розвитку

  • Створення в експерименті особливих умов розгортання і «уповільнення» становлення цілісних одиниць аналізу

  • Тобто відтворення психіки в особливих експериментальних умовах; відтворення втраченої здатності і поява її в особливим чином організованій діяльності



  • Найлегше і найшвидше впадає в око близькість нужди до фрейдівського libido, і отже, виникає бажання ототожнити ці інтенції. Але ця близькість є уявною і абсолютно не відповідає дійсності.

  • І тому саме з цією теорією ми спробуємо порівняти наші уявлення про нужду.



Нужда - плин енергії життя

  • Нужда – це енергетично-інформаційна властивість людини, яка полягає в експансії життя в онто- і філогенезі

  • Тому, це і є натуральна природа вихідної енергетичної сутності організму

  • - енергія розмноження

  • - потяг до співіснування,

  • взаємодії



Атрибутивні змістовні ознаки нужди

  • Гетерогенність

  • Здатність до розвитку (саморозвитку)

  • Спрямований розвиток, що являє собою ортогенез

  • Здатність до породження

  • Існування лише у формі втілення в породжену нею істоту

  • Афіліативна природа

  • Нескінченність існування



Гетерогенність нужди (1)

  • біологічне і соціальне тут відпочатково складають суперечливу, але абсолютно нерозривну єдність.



Здатність нужди до розвитку (саморозвитку) (2)

  • Інформаційний аспект нужди

  • Поки живе істота – в ній існує відгалуження нужди, яке є саме відгалуженням, тобто воно залишається складовою єдиного потоку нужди.



Розвиток нужди є спрямованим і становить собою ортогенез (3)

  • Саморозвиток нужди не є випадковим і хаотичним

  • Він має спрямування. І спрямований він на постійне ускладнення і підвищення інтегрованості.



Здатність нужди до породження (4)

  • Зустріч двох відгалужень нужди, втіленої в живі істоти різної статі, породжує якісно нову нужду (інформаційно і енергетично нову), яка продовжується в існуванні нової живої істоти. Цей акт є єдиним цілісним опредметненням нужди в живій природі.



Існування нужди лише у формі втілення в породжену нею живу істоту (5)

  • Поза живим ми не маємо такої енергетично-інформаційної біосоціальної сутності, якою є нужда: жива істота існує водночас і як структура, і як втілена в ній нужда.



Афіліативна природа нужди (6)

  • Дійсною формою існування нужди є любов

  • У контексті аналізу нужди, любов розглядається, вважаючи її силою, що протистоїть космічній ентропії, і зумовлює рух всіх живих істот одне до одного. І саме результатом цього руху є народження



Нескінченність існування нужди (7)

  • Завершеним (кінцевим) є існування організму, особистості як носіїв і втілення нужди

  • Але завдяки зустрічі і через неї нужда продовжує своє існування і є нескінченною в часі. Тому особистість існує вічно



Розмежування між нуждою і потребами

  • Чим різняться Нужда і Потреби?

  • Розуміння становлення особистості як саморозвитку єдиної, цілісної і унікальної системи, зумовлює підвищену увагу до визначення вихідних рушійних сил, чинників даного процесу.



  • Постульована нами у вигляді вихідної життєвої інтенції нужда уявляється як інформаційно-енергічний носій органічно поєднаних прагнень єднання та продовження. І, до речі, саме перше (єднання) пояснює спроможність не просто існувати, але й розвиватися.



  • Тут буде здійснено спробу порівняти поняття нужди з поняттям потреби за допомогою аналізу атрибутивних характеристик нужди



  • Дане порівняння проводиться на підґрунті основних принципів генетико-моделюючого методу дослідження, який є найбільш адекватним (і має реальні можливості) дослідження цілісної особистості як складної єдиної системи, здатної до саморозвитку.



  • Конкретно кажучи, генетико-моделюючий метод дозволяє у процесі моделювання ухопити зміст і динаміку саморуху цілісного складно-структурованого явища, задаючи тим самим і вихідні підґрунтя – дослідник не може відсторонитися від чіткого розуміння, що перед ним, по-перше, завжди нерозривне складне ціле, яке, (і це по-друге), має власні джерела розвитку і, отже, саморозвивається, при цьому – завжди спрямовано, тобто – інтенціонально.



Атрибутивні ознаки нужди

  • Гетерогенність

  • Здатність до розвитку (саморозвитку)

  • Розвивиток спрямовано в напрямі ускладнення (ортогенез)

  • Здатність до породження

  • Творчість

  • Існування у формі втілення в породжену нею живу істоту

  • Афілятивна природа

  • Сензитивний період



Першою атрибутивною ознакою нужди є її гетерогенність

  • Біологічне і соціальне тут відпочатково складають суперечливу єдність

  • З одного боку, це простір внутрішніх умов (внутрішнього світу людини), в якому природне – інстинкти, особливості будови і функцій, біологічна саморегуляція – є відділеним від соціального (але – внутрішнього ж!). До цього “внутрішньо-соціального” слід віднести ті власне психологічні феномени, що породжені, завдяки контакту соціальної складової нужди з соціокультурним середовищем існування людини.



Друга атрибутивна ознака – здатність до розвитку (саморозвитку)

  • На наш погляд складна взаємозумовлююча взаємодія нужди і потреб може пояснити різницю і співвідношення між функціонуванням і розвитком особистості. На певному етапі розвитку нужда породжує систему потреб, конкретизуючись в них.

  • Зустріч потреб з оточенням, їх задоволення і урізноманітнення (диференціація) забезпечує функціонування особистості на даному етапі.



Третя атрибутивна властивість, розвивається спрямовано в напрямі ускладнення (ортогенез)

  • Можна сказати, що вона є внутрішньо інтенціональною. Натомість потреба є або циклічною (насичуючись – зникає, потім з’являється знову), або змінюється, але при цьому не розвивається (!), а перетворюється в іншу (!) потребу.

  • Отже ми ніяким чином не можемо говорити про спрямований розвиток потреб.



Четверта атрибутивна властивість нужди полягає в її здатності до породження

  • Мається на увазі далеко не лише породження активності системи (в даному випадку – особистості).

  • Нужда на наш погляд, здатна породжувати структури, в тому числі і дуже складні до яких відноситься особистість.

  • Зокрема, було показано, що саме опредметнення нужди двох люблячих осіб породжує нову людську істоту – дитину. Це явище, однак, має глобальну і дуже мало досліджену природу.



Творчість - п’ята атрибутивна ознака

  • Цей вид людської активності виявляється пов’язаним не з пошуком об’єктів, уявлень, дій або людей, в яких би змогла опредметнитись активізована частина нужди, а в створені нових об’єктів, які є втіленням, так би мовити, “нужди у чистому вигляді”.

  • Психологічно важливо тут те, що творчість викликається не потребою (або їх групою), творчість є, з іншого боку, не унікальним і рідкісним явищем, вона – кореневий і природній стан нужди. Отже творити – означає бути психологічно здоровим.



Шоста атрибутивна властивість нужди існує у формі втілення в породжену нею живу істоту

  • Таке втілення, що відбувається в акті любові означає, з одного боку, новий етап розвитку нужди, а з іншого – це дійсна актуалізація власної самості люблячої особистості і отже – її кардинальний розвиток.

  • Отже, описаний акт є точкою суперечливих зіткнень всих елементів і динамічних двох цілісних особистостей, і більше того – своєрідного “переходу” їх в третю особистість.



Сьома атрибутивна властивість нужди полягає в її афілятивній природі

  • В найбільш напруженій точці потягу одне до одного (“пікове” переживання любові) народжується якісно новий рівень нужди, народжується нова людина. І потім, все життя, потреба в іншій людині (афіліація) буде переважати і забезпечувати становлення життєвого шляху особистості.



Сензитивний період

  • Дійсний сутнісний зміст ключового співвідношення “нужда-потреба” відкривається в аспекті генезис цілісної особистості. І, зокрема, це цікаве, по-своєму унікальне і малодосліджене явище, що існує в науці під узагальненою назвою “сензитивний період”.

  • Сензитивний період – період онтогенетичного розвитку, на протязі якого організм має підвищену чутливість до певного роду впливів зовнішнього середовища і виявляється, як фізіологічно, так і психологічно, готовим до засвоєння нових форм поведінки і знань



Біологічна організація людського індивіду:

  • забезпечує природні потенційні можливості розвитку організму

  • створює особливий психічний стан готовності до формування особистості, внутрішній світ людини, її духовність.



Людина – невід’ємна частина світу

  • Існування в трьох основних формах:

  • - інші люди

  • - взаємини між людьми

  • - предмети культури - втілення внутрішнього світу (духовності) інших людей



Рівні розвитку особистості

  • Перший: відсутня рефлексія власного внутрішнього світу, який лише формується

  • Другий: формування власного оточення, передбачення наслідків і планування подій

  • Третій: - суб’єкт власного життєвого шляху, суб’єкт розвитку свого власного внутрішнього світу, формування власного Я і особистісної унікальності



Ознаки розвитку особистості

  • відсутність жорсткої віднесеності до якогось критерію, зразку, еталону

  • наступність

  • цілісність

  • універсальність розвитку людських потенцій, яке є самоціллю



Науковий підхід до проблем розвитку особистості

  • Мусить адекватно відбивати цей процес, а не примушувати його

  • Теорія самоактуалізації

  • Вивчення розвитку як цілісного процесу, а не окремих, навіть суттєвих моментів



  • Розвиток, динаміка, становлення особистості (існування) є, власне, способом існування власної всезагальної сутності – нужди як суперечливого енергетично-активного інформаційного утворення.





Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©pres.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка