Іваненко Оксана Дмитрівна— українська письменниця, перекладачка
Іваненко Оксана Дмитрівна— українська письменниця, перекладачка
Народилася майбутня письменниця в інтелігентній родині у Полтаві 31 березня (13 квітня) 1906. Будинок Іваненків знаходився неподалік від будиночка І.П.Котляревського.
Народилася майбутня письменниця в інтелігентній родині у Полтаві 31 березня (13 квітня) 1906. Будинок Іваненків знаходився неподалік від будиночка І.П.Котляревського.
Мати письменниці – учителька у дитячому притулку, батько – редактор газети.
був напрочуд доброю і щирою людиною, всім і завжди намагався допомогти, розрадити, поспівчувати…
був напрочуд доброю і щирою людиною, всім і завжди намагався допомогти, розрадити, поспівчувати…
Мила, працелюбна жінка, яка теж усім завжди намагалася допомогти. А ще влаштовувала вдома творчі вечірки, концерти, бо теж була людиною творчою. Такими ж вони виховували і своїх дітей – Дмитра та Оксану, які і прославили рід Іваненків.
Мила, працелюбна жінка, яка теж усім завжди намагалася допомогти. А ще влаштовувала вдома творчі вечірки, концерти, бо теж була людиною творчою. Такими ж вони виховували і своїх дітей – Дмитра та Оксану, які і прославили рід Іваненків.
«Я народилася в Полтаві,— писала у своїх спогадах Оксана Дмитрівна. — І’мя Тараса Шевченка з перших кроків було мені відоме і близьке. З малих років знала «Реве та стогне», «Заповіт», «Садок вишневий коло хати», тому що їх завжди співали і дорослі, і діти.
«Я народилася в Полтаві,— писала у своїх спогадах Оксана Дмитрівна. — І’мя Тараса Шевченка з перших кроків було мені відоме і близьке. З малих років знала «Реве та стогне», «Заповіт», «Садок вишневий коло хати», тому що їх завжди співали і дорослі, і діти.
Письменниця згадувала: „Писати я почала дуже рано, як тільки вивчилася читати, а читала я з чотирьох років... На щастя, вдома ніхто не звертав уваги, що крім ігор „в ляльки”, я дуже любила писати повісті. Псувала на своє писання безліч паперу, ... і в шість років вирішила видавати свій журнал. Він називався „Гриб”.
Письменниця згадувала: „Писати я почала дуже рано, як тільки вивчилася читати, а читала я з чотирьох років... На щастя, вдома ніхто не звертав уваги, що крім ігор „в ляльки”, я дуже любила писати повісті. Псувала на своє писання безліч паперу, ... і в шість років вирішила видавати свій журнал. Він називався „Гриб”.
У 16 років стає вихователькою дошкільного дитячого будинку і вступає до Полтавського інституту народної освіти.
Удень – робота в дитбудинку, ввечері – навчання в інституті.
У 1923 році Оксана перевелась до Харківського інституту народної освіти на факультет соціального виховання, а влітку працювала вихователькою в колонії імені Горького, якою керував видатний педагог А.С. Макаренко.
У 1923 році Оксана перевелась до Харківського інституту народної освіти на факультет соціального виховання, а влітку працювала вихователькою в колонії імені Горького, якою керував видатний педагог А.С. Макаренко.
1925 року у журналі „Червоні квіти” (нині „Однокласник”) було надруковано перше оповідання Оксани Іваненко „До царя”, а 1930 року вийшов перший збірничок її оповідань „Майка та жабка”, 1931 року — збірник „Ми ще невеличкі”.
1925 року у журналі „Червоні квіти” (нині „Однокласник”) було надруковано перше оповідання Оксани Іваненко „До царя”, а 1930 року вийшов перший збірничок її оповідань „Майка та жабка”, 1931 року — збірник „Ми ще невеличкі”.
1926 закінчила факультет соціального виховання Харківського ІНО.
1926 закінчила факультет соціального виховання Харківського ІНО.
1931 — аспірантуру при Українському науково-дослідному інституті педагогіки, керувала секцією дитячої літератури у Київській філії цього інституту.
1933 року з’явилася перша казка Оксани Іваненко „Сандалики, повна скорість!”.
1933 року з’явилася перша казка Оксани Іваненко „Сандалики, повна скорість!”.
Згодом були написані нові казки: „Чудесна квітка”, „Казка про веселу Аль”, „Три бажання”.
„Пишучи казку, розповідає Оксана Іваненко, — я перевтілювалась абсолютно, жила мріями моїх героїв: пташок, комах, кисличок, берізки, верби. Я вже не могла думати про щось інше”.
„Пишучи казку, розповідає Оксана Іваненко, — я перевтілювалась абсолютно, жила мріями моїх героїв: пташок, комах, кисличок, берізки, верби. Я вже не могла думати про щось інше”.
1932—1939 працювала у видавництві «Молодий більшовик»,
1932—1939 працювала у видавництві «Молодий більшовик»,
1947—1951 — у журналі «Барвінок»
Втратила свого вірного друга – чоловіка (загинув у 1941).
Втратила свого вірного друга – чоловіка (загинув у 1941).
До того ж, у евакуації, на Уралі, де деякий час перебувала сім’я Оксани Іваненко, помер її батько.
Навесні сорок четвертого повертається у рідний Київ.
Про свої потаємні мрії О.Іваненко говорила: „Я всім завжди казала, що хочу бути вчителькою, але потаємною моєю мрією було написати і надрукувати хоч одну-однісіньку книжку в житті.
Про свої потаємні мрії О.Іваненко говорила: „Я всім завжди казала, що хочу бути вчителькою, але потаємною моєю мрією було написати і надрукувати хоч одну-однісіньку книжку в житті.
«Майка та жабка» (1930)
«Майка та жабка» (1930)
«Дитячий садок» (1931)
«Черевички» (1933)
«Лісові казки» (1934)
«Великі очі» (1936)
«Джмелик» (1937)
«Три бажання» (1940)
«Куди літав журавлик» (1947)
«Казки» (1958).
«Друкар книжок небачених» (1947)
«Друкар книжок небачених» (1947)
«Рідні діти» (1951)
«Богдан Хмельницький» (1954)
«Великий шум» (1967)
«Тарасові шляхи» (1961, перші дві частини вийшли 1939; про Тараса Шевченка)
«Тарасові шляхи» (1961, перші дві частини вийшли 1939; про Тараса Шевченка)
«Марія» (1973, 1988; про Марка Вовчка)
«Тургенєв» Андре
«Тургенєв» Андре
Моруа — книга про Івана Тургенєва та російську культуру 19 сторіччя з європейського погляду.
«Малахітова шкатулка» Павла Бажова — з російської (1979).
«Сліпий музикант», «Діти підземелля» Володимира Короленка — з російської.
Казки Ганса Крістіана Андерсена — з данської.
Казки Ганса Крістіана Андерсена — з данської.
Казки братів Грімм — з німецької.
Оксана Іваненко автор сценарію фільму «Гірська квітка» (1937), поставленому В. Т. Артеменком в Одесі.
Оксана Іваненко автор сценарію фільму «Гірська квітка» (1937), поставленому В. Т. Артеменком в Одесі.
Авторка книги спогадів «Завжди в житті» (1985).
Лауреат літературної премії імені Лесі Українки 1974 року за повість «Рідні діти», роман «Тарасові шляхи» та «Лісові казки».
Лауреат літературної премії імені Лесі Українки 1974 року за повість «Рідні діти», роман «Тарасові шляхи» та «Лісові казки».
Лауреат Шевченківської премії 1986 року за книгу «Завжди в житті».
Валерія Іваненко – з цим ім'ям вона увійшла в дитячу літературу. Воля – так звали її вдома. Лесею вона назавжди лишилася для друзів.
Валерія Іваненко – з цим ім'ям вона увійшла в дитячу літературу. Воля – так звали її вдома. Лесею вона назавжди лишилася для друзів.
1951 закінчила Київський університет, 1952 викладала в ньому.
Від 1953 була прикута тяжкою хворобою до ліжка.
Якби не хвороба , Валерія Іваненко, напевне, зробила б у своєму житті щось значне і велике. Але навіть проживши всьго 42 роки, письменниця залишила по собі добру пам'ять – свої чудові твори для дітей.
17 грудня 1997 року на 92 році життя полинула у вічність душа славетної майстрині художнього слова – Оксани Дмитрівни Іваненко
17 грудня 1997 року на 92 році життя полинула у вічність душа славетної майстрині художнього слова – Оксани Дмитрівни Іваненко
