Вивчає та оцінює за допомогою певних методів фізіологічний та патологічний стан організму, клітинний і хімічний склад, біологічні властивості тканин і рідин людини, збудників хвороб.
Лабораторна діагностика
Має значення для
діагностики захворювань
вибору методики терапії
оцінки ефективності терапії
Вплив лікарських препаратів на результати лабораторних досліджень
Лабораторна діагностика
Дослідження крові
Дослідження сечі
Аналіз калу
Дослідження мокротиння
Аналіз шлункового і дуоденального вмісту
Дослідження кісткового мозку
Цитологічні і гістологічні дослідження тканин організму
Дослідження крові
Загальноклінічний аналіз крові
Біохімічний аналіз крові
Імуноферментні дослідження
ГЕМАТОЛОГІЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ
Кров – це один із різновидів сполучної тканини. Міжклітинна речовина її перебуває у рідкому стані і називається плазмою. У ній містяться формені елементи –
Кров – це один із різновидів сполучної тканини. Міжклітинна речовина її перебуває у рідкому стані і називається плазмою. У ній містяться формені елементи –
еритроцити,
лейкоцити
тромбоцити.
Плазма становить 55-60 % загального об’єму крові формені елементи – 40-45 % (це гематокрит). Основою плазми є вода (91 %).
5 % - інші речовини, розчинені в ній.
Деякі з них перебувають на константному рівні, вміст інших коливається в залежності від стану організму.
До останніх належать продукти розпаду, харчові речовини, що всмоктуються із ШКТ.
Білки плазми
7 % об’єму плазми.
Переважна більшість їх надходить з печінки, незначна частина з лімфоїдної тканини (γ-глобуліни).
Одні білки, перебуваючи в плазмі, виконують цілеспрямовану функцію, інші ж перебувають у ній короткий час, прямуючи до місця свого використання або виділення.
50-60 % білків – це альбуміни, що мають молекулярну масу до 69 000 Да.
Біля 40 % - глобуліни, які поділяються на 1, 2, і γ. Молекулярна маса їх від 45 000 до 130 000 Да. Співвідношення А/Г в нормі 1,5-2,3.
Найкрупнішим білком плазми є фібриноген, який бере участь у зсіданні крові.
Небілкові азотовмісні речовини плазми крові
-амінокислоти
креатин
креатинін
сечовина
сечова кислота
пігменти
В плазмі містяться також незначні концентрації вуглеводів, ліпідів, мінеральних речовин.
Кровотворення
Основними органами кровотворення у позаутробному житті є:
- кістковий мозок
- лімфатичні вузли
- селезінка.
В кістковому мозку відбувається:
- еритропоез,
- гранулоцитопоез,
- моноцитопоез,
- тромбоцитопоез.
Лімфатичні вузли та селезінка є органами лімфоцитопоезу.
Теорія кровотворення
Згідно сучасної теорії кровотворення за І.Л. Чертковим та О.І. Воробйовим, розрізняють 6 класів клітин відносно ступеня їх зрілості.
І клас – поліпотентних (стовбурних) клітин-попередників.
ІІ клас – частково детерміновані поліпотентні клітини-попередники мієлопоезу та лімфоцитопоезу.
ІІІ клас – уніпотентних клітини-попередників – включає колонієутворюючу клітину-попередник моноцитів та гранулоцитів (з останньої у подальшому розвиваються еритроцити, базофільні, еозинофільні та нейтрофільні лейкоцити, мегакаріоцитти (які є попередниками тромбоцитів). У цьому ж класі розрізняють 2 клітини – попередниці лімфоцитів: попередник В-лімфоцитів та попередник Т-лімфоцитів.
IV клас – проліферуючих клітин, які морфологічно розпізнаються (бластні клітини): мієлобласт, еритробласт, мегакаріобласт, монобласт, лімфобласт (із клітини-попередниці Т-лімфоцитів) та плазмоцитоблат ( із клітини-попередниці В-лімфоцитів).
V клас – дозріваючі клітини.
VI клас – зрілих клітин з обмеженим життєвим циклом.
В периферійній крові здорових людей циркулюють зрілі клітини VI класу
В периферійній крові здорових людей циркулюють зрілі клітини VI класу
- еритроцити,
- тромбоцити,
- сегментоядерні нейтрофіли, базофіли та еозинофіли,
- моноцити,
- лімфоцити,
Ці клітини і є основним об’єктом дослідження крові.
Еритроцити
Родоначальною клітиною еритроїдного ряду є еритробласт.
Він походить від еритропоетинчутливої клітини, яка, свою чергу, розвивається із клітни-попередниці мієлопоезу.
В умовах патології, пов’язаних із дефіцитом віт. В12 чи фолієвої кислоти в кістковому мозку з’являються мегалобластні форми еритрокаріоцитів – промегалобласт, мегалобласт, мегалоцит.
Ретикулоцити
В нормі 0,1 – 1% - ретикулоцитів. Вміст ретикулоцитів в периферійній крові – показник функціонального стану кісткового мозку.
По кількості ретикулоцитів можна робити висновок про ефективність еритропоезу, а також ефективність лікування при анеміях.
Еритроцити
Норма
Дорослі: 3,7×1012 -4,7×1012 /л для жінок
4,0×1012 -5,1×1012 /л для чоловіків
Діти:
1-6 р. – 3,5×1012 -4,5×1012 /л
7-12 р. – 3,5×1012 -4,7×1012 /л
13-15 р. - 3,6×1012 -5,1×1012 /л
Зменшення кількості еритроцитів – ознака анемії
Збільшення – ознака патології крові, дихальної системи
Дегенеративні зміни еритроцитів
Можливі зміни величини форми та забарвлення.
Зіни величини – анізоцитоз. Еритроцити величиною < 6,6 мкм мікроцити (при дефіциті заліза), > 8 мкм – макроцити (у новонароджених та при перніціозній анемії, поліпах шлунка). Еритроцити < 2-3 мкм – шизоцити (важкі анемії).
Зміна форми – пойкілоцитоз. Це ознака дегенеративних процесів в еритроцитах. Розвиваються при важких анеміях з несприятливим прогнозом.
Зміни забарвлення – гіпохромія, гіперхромія.
Елементи патологічного дозрівання: тільця Жолі, тільця Кебота, базофільна зернистість.
Елементи еритропоезу
Гемоглобін
Гемоглобін – основний дихальний пігмент еритроцитів. Він відноситься до хромопротеїнів. Білкова частина його – протеїн, який складається із 4-х поліпептидних ланцюгів, кожен з яких містить по одній простетичній групі – гему. Гем – похідне протопорфірину IX (його комплекс із залізом). Гем надає гемоглобіну характерне забарвлення. Приєднання до гему різних хімічних сполук супроводжується зміною забарвлення, на чому базуються деякі методи його визначення.
Гемоглобін виконує ряд важливих функцій, серед яких транспортна, дихальна, буферна.
Клінічне значення визначення гемоглобіну
Норма гемоглобіну
Дорослі: 120-140 г/л у жінок
130-160 г/л для чоловіків
Діти:
1-6 р. – 110-140 г/л
7-12 р. – 110-145 г/л
13-15 р. 115-150 г/л
Кольорний показник (насиченість еритроцитів гемоглобіном) – 0,85-1,05
Клінічне значення визначення гемоглобіну
Зменшення концентрації гемоглобіну є основною ознакою анемії;
при цьому концентрація гемоглобіну може знижуватись до 50-80 г/л.
Гематологічна характеристика анемій
Анемії – це велика група захворювань, пов’язаних із зниженням кількості еритроцитів та гемоглобіну або одного з цих параметрів в одиниці об’єму крові.
Класифікація анемій
Виділяють 3 основні форми анемії.
І. Залізодефіцитні
ІІ. Анемії, пов’язані з крововтратою (постгеморагічні).
ІІ. Анемії, пов’язані з порушенням кровотворення (гіпопластичні).
ІІІ. Анемії, пов’язані з підвищеним розпадом еритроцитів (гемолітичні).
Анемічний синдром
слабкість
втомлюваність
шум у вухах
запаморочення
задишка
серцебиття
блідість шкіри і слизових оболонок
Сидеропенічний синдром
Зміни шкіри, волосся, нігтів
Зміни м'язової системи
Зміни слизової травного тракту
Зміни слизової дихальних шляхів
Зміни системи імунітету
Зміни смаку і сприйняття запахів
Зміни терморегуляції
Зміни психоемоційного стану
Дистрофічні зміни внутрішніх органів
Лабораторна діагностика ЗДА
Загальний аналіз крові:
Hb – менше 110 г/л
Перебіг легкий 91-110 г/л
середньо важкий 71-90 г/л
важкий 51-70 г/л
вкрай важкий менше 50 г/л
Лабораторна діагностика ЗДА
Загальний аналіз крові:
1.Еритроцити
Мікроцитоз
Пойкілоцитоз
Анізоцитоз
2.Кольоровий показник менше 0,86
3.Середній вміст гемоглобіну в одному еритроциті (в пікограмах) = [Hb(г/л) / Ер(в 1л.)] × 1012 = КП × 33.3. Норма - 27-35 пг.
Картина крові при залізодефіцитній постгеморагічній анемії
Швидкість осідання еритроцитів
Норма
Дорослі: 2-15 мм/год для жінок, після 50 років 0-30 мм/год.
1-10 мм/год для чоловіків, після 50 років 0-20 мм/год.
Діти:
1-6 р. – 4-12 мм/год
7-12 р. – 4-12 мм/год
13-15 р. - 4-15 мм/год
Підвищення ШОЕ – ознака запального процесу, онкологічної патології, захворювань крові.
Зменшення ШОЕ – при зростанні кількості еритроцитів, вязкості крові
Гематокрит
Доля об’єму крові, який займають еритроцити, виражають в % або індексом (л/л)
Норма
Дорослі: 36-42 % для жінок
40-48 % для чоловіків
Підвищення при фізичних навантаженнях, поліцитемії
Зниження при анеміях
Дослідження лейкоцитів.
Морфологія лейкоцитів
Лейкоцити поділяються на гранулоцити і агранулоцити. Попередницею клітин гранулоцитарного ряду є мієлобласт.
Агранулоцити діляться на клітини моноцитарного та лімфоцитарного ряду.
Материнською клітиною моноцитарного ряду є монобласт, лімфоцитарного – лімфобласт.
В свою чергу гранулоцити поділяються на базофіли, еозинофіли та нейтрофіли, останні поділяються на юні, паличкоядерні та сегментоядерні.
Функції лейкоцитів
Загальна кількість лейкоцитів 4-9 ×109 в 1 літрі
Основну масу лейкоцитів складають нейтрофільні гранулоцити.
Тривалість життя нейтрофільних гранулоцитів 14 діб, із них 5 – 6 вони дозрівають і від 30 хвилин до 2-х днів циркулюють в периферичній крові, 6 – 7 діб знаходяться в тканинах, звідки вже не повертаються в кров’яне русло.
Найважливіші функції нейтрофілів – здатність до фагоцитозу і вироблення ряду ферментів, які мають бактерицидну дію
Еозинофільні гранулоцити.
Еозинофільні гранулоцити.
Беруть участь у імунних реакціях, попереджуючи генералізацію імунної відповіді, обмежуючи її місцевим рівнем. Вони подавляють реакцію гіперчутливості миттєвого типу, виділяючи при цьому ряд ферментів (гістаміназу, арилсульфатазу, фосфоліпазу D, простогландини Е1, Е2).
Їх участь при розвитку імунітету при гельмінтозах заключається в кілерному (цитотоксичному) ефекті, тобто це захисна реакція.
Моноцити.
Моноцити.
Завдяки наявності ліпази вони активно діють на мікроорганізми з ліпідною оболонкою. Знаходяться в крові до 3-х діб і здатні обмінюватись з великим позасудинним пулом (в основному в селезінці і легенях), який в 25 разів більше кількості в крові. Здатні до фагоцитозу і амебоїдних рухів.
Лімфоцити
Лімфоцити
Система Т-лімфоцитів здійснює клітинний імунітет.
Система В-лімфоцитів відповідає за гуморальний імунітет.
В реалізації імунної відповіді важливу роль відіграє кооперація Т- і В- лімфоцитів, а також макрофагів. Лімфоцити характеризуються інтенсивним обміном РНК, цитоплазма їх має високу ферментативну активність.
Плазматичні клітини – беруть участь у секреції білка. В нормі їх 0,25-3 %. При деяких хворобах (хронічний сифіліс, хронічні гнійні процеси) їх кількість зростає до 6 – 8%.
Лейкоцитарна формула
Лейкоцитоз
Лейкоцитоз (кількість лейкоцитів більше 9 ×109 в 1 літрі) – це реакція кровотворної системи на екзо- чи ендогенні впливи.
Спостерігається при запальних процесах, хворобах крові
Загальна кількість лейкоцитів зростає при застосуванні ряду медикаментозних препаратів:адреналін, алопуринол, ампіцилін, атропін,гідрокортизон,
ізоніазид,кортикотропін,солі літію.
Лейкопенія
Лейкопенія (кількість лейкоцитів менше 4 ×109 в 1 літрі) – може бути функціональною та органічною.
Схильність до зменшення кількості лейкоцитів спостерігається при гіпотонічних станах, зменшенні загального тонусу, голодуванні.
Лейкопенія також може бути наслідком пригнічуючої дії деяких токсинів, наприклад – при черевному тифі, бруцельозі, грипі, корі, простуді, інфекційному гепатиті і ін.
При деяких інфекційних захворюваннях, для який характерний лейкоцитоз, лейкопенія може служити показником пригнічення кровотворення, що є ознакою (критерієм) зменшення реактивності організму.
Лейкопенія може наступити також під дією на органи кровотворення чи лейкоцити безпосередньо деяких лікарських речовин.
До лейкопеній органічного характеру відносяться лейкопенія при аплазії кісткового мозку і заміщенні його жировою тканиною.
Лейкопенію викликає ряд лікарських засобів:аміназин, амітриптилін, апресин, бактрим, діакарб, левамізол, індометацин, метилдофа, метицилін. Оксацилін, сибазон, стрептоміцин, хлозепід, цефалоспорини.
Нейтрофільоз
В більшості випадків лейкоцитоз пов’язаний із збільшенням числа нейтрофільних гранулоцитів в 1 л крові. Незначний лейкоцитоз і нейтрофільоз при вираженому зсуві в лейкограмі вліво вказує звичайно на легку форму перебігу інфекційного чи гнійно-запального процесу, що має частіше всього обмежений характер.
Значний нейтрофільоз з гіперлейкоцитозом при різкому ядерному зсуві вліво (до метамієлоцитів і мієлоцитів) спостерігається при важкому перебігу інфекційного процесу (сепсис, перитоніт) при достатньо високому рівні загальної опірності організму. Значний нейтрофільоз при лейкопенії – показник важкого протікання інфекційних процесів і пониженої імунної опірності організму.
Дуже важливим критерієм, який визначає важкість інфекції і прогноз захворювання і служить ступінь нейтрофільного зсуву вліво, який може бути лейкемоїдним, регенеративним і регенеративно-дегенеративним.
Дуже важливим критерієм, який визначає важкість інфекції і прогноз захворювання і служить ступінь нейтрофільного зсуву вліво, який може бути лейкемоїдним, регенеративним і регенеративно-дегенеративним.
При лейкемоїдному зсуві відмічається невеликий % мієлоцитів, метамієлоцитів, а іноді і промієлоцитів. Регенеративний зсув характеризується підвищеним вмістом палочкоядерних нейтрофільних гранулоцитів і метамієлоцитів. Регенеративно-дегенеративний зсув характеризується наявністю молодих форм (до метамієлоцитів) а також різкими дегенератвними змінами в ядрах та цитоплазмі нейтрофільних гранулоцитів.
При зсуві лейкограми вправо переважають зрілі форми з 5 – 6 сегментами. Зсув вправо зустрічається у 20% здорових людей. При інфекційних захворюваннях, обмежених запальних процесах поява лейкоцитного зсуву вправо звичайно вказує на сприятливий перебіг захворювання.
Нейтропенія
Нейтропенія. Як правило є ознакою пригнічення функції кісткового кісткового мозку. Спостерігається при черевному тифі, бруцельозі, лейшманіозі, інтоксикації лікарськими засобами, агранулоцитозі. Стійка нейтропенія вказує на органічне ураження кістковому мозку (аплазія).
Зниження кількості нейтрофілів спостерігається також при застосуванні лікарських препаратів: аміназин, амітриптилін, апресин, бактрим, діакарб, левамізол, індометацин, метилдофа, метицилін. Оксацилін, сибазон, стрептоміцин, хлозепід, цефалоспорини.
Еозинофілія
Еозинофілія. Підвищення кількості еозинофілів до 5 – 6%. Гіпереозинофілія може досягати 20 – 30 % і більше. Розглядається як ознака захисної реакції організму. Розвивається при різних алергічних захворюваннях і синдромах (при астмі, сироватковій хворобі, сінній гарячці і ін.). Виникнення еозинофілії поясняється індивідуальною реакцією організму на любий вид інфекції (пневмокок, стафілокок), а іноді на аутоантигени. Різні гельмінтози, лімфагранульози, ревматизм також протікають з еозинофілією. Медикаментозна еозинофілія спостерігається при лікуванні деякими антибіотиками.
Зменшення кількості еозинофілів поряд з лейкопенією або незначною нейтрофілією при захворюванні, що звичайно супроводжується нейтрофільозом, вважається ознакою зниження імунної реактивності організму.
Лімфоцитоз. Може спостерігатись при багатьох захворюваннях (лейкоз, променева хвороба, інфекційні захворювання) і навіть у практично здорових людей (до 50%). Розрізняють відносний і абсолютний лімфоцитоз. Правильна трактовка лімфоцитозу можлива тільки з врахуванням клінічних проявів показників гемограми.
Лімфопенія зазвичай не є самостійним гематологічним симптомом, оскільки виникає в результаті нейтрофільозу (відносна). Абсолютна лімфопенія (в поєднанні з абсолютною нейтропенією) може розвиватись при дії на організм іонізуючої радіації, лікарських засобів.
Моноцитоз
Моноцитоз – розглядається як прояв захисних процесів в організмі тільки при умові збільшення абсолютної кількості моноцитів (а не за рахунок нейтропенії). Тривалий моноцитоз характерний для хронічних інфекцій (хронічний сепсис, бруцельоз, ендокардит, сифіліс і ін.), а також злоякісних видів новоутворів. Значно збільшується кількість моноцитів при інфекційному мононуклеозі, агранулоцитозі. При лімфогрануломатозі, гемобластозах значно зростає вміст моноцитів.
Дегенеративні зміни лейкоцитів
Лейкози
Лейкози відносяться до групи гемобластозів, де крім них входять також гематосаркома, лімфоцитома.
Гемобластози - це група захворювань пухлинного характеру, котрі розвиваються із кровотворних клітин.
Лейкози - це різновидність гемобластозів, при яких кістковий мозок повністю заселений пухлинними клітинами.
Етіологія
Лейкози, як і інші гемобластози виникають внаслідок дії спадкових або набутих факторів. В групі лейкозів зустрічаються як пухлини, які виникають внаслідок дії очевидних мутагенів (деякі гострі лейкози, хронічний мієлоз), так і пухлини, які ними не індукуються, а нерідко передаються по спадковості (хронічні лімфопроліферативні процеси).
Серед мутагенних факторів найбільшого значення надають: іонізуючій радіації, хімічним мутагенам, вірусам.
Класифікація
За перебігом лейкози поділяють на гострі і хронічні.
Групу гострих лейкозів об’єднує одна спільна ознака - субстрат пухлини складають молоді, так звані бластні клітини. Назва різних форм гострого лейкозу базується на назвах нормальних попередників пухлинних клітин: мієлобласти, еритробласти, лімфобласти. Гострий лейкоз із клітин, які неможливо диференціювати отримав назву недиференційованого.
В групу хронічних лейкозів включають диференційовані пухлини клітин крові, основним субстратом яких є морфологічно зрілі клітини, наприклад лімфоцити - при лімфолейкозі, еритроцити - при еритремії та ін.
При диференціації гострих лейкозів необхідно опиратися на відносно стабільні ознаки захворювання. Цій вимозі в даний час більше відповідають цитохімічні, а не морфологічні особливості патологічних клітин. Згідно сучасної класифікації, яка базується на розробленій у 1976 році морфологічні класифікації та добавлених до неї у 1980 році цитохімічних ознак клітини виділяють: мієлобластний, промієлоцитарний, монобластний, лімфобластний гострі лейкози, а також еритромієлоз та недиференційований лейкоз.
Гострі лейкози
Картина крові. Помірна анемія, нормо- або дещо гіперхромний лейкоцитоз з бластами в крові або лейкопенія з наявністю чи відсутністю бластів, тромбоцити в нормі або дещо знижені. Бластні клітини містять в цитоплазмі азурофільну зернистість, іноді тільця Ауера, які представлені трубчатими структурами, що лінійно орієнтовані і мають чітку періодичність. Це сприятлива ознака.
Хронічні лейкози
Під цим поняттям об’єднують захворювання, котрі виникають на рівні ранніх попередників мієлопоезу , все потомство яких - гранулоцити, моноцити, еритрокаріоцити, мегекаріоцити (але не лімфоцити) належить до пухлинного клону. Разом з тим, при цих лейкозах в більшості випадків безмежна проліферація стосується якогось одного або двох ростків кровотворення, коли при деяких захворюваннях цієї групи відмічається і трьохросткова проліферація. В таких випадках кажуть про панмієлоз.
Основними захворюваннями в цій групі є хронічний мієлолейкоз, сублейкемічний мієлоз, еритремія, хронічний моноцитарний лейкоз. Вони, в свою чергу, поділяються на ряд форм, близьких за клінічними проявами та патогенезом.
Хронічний мієлолейкоз
Картина крові в розгорнутій стадії хронічного мієлолейкозу характеризується нейтрофільним лейкоцитозом із зсувом до мієлоцитів, промієлоцитів і навіть одиночних мієлобластів. Червона кров на початку захворювання суттєво не змінюється, іноді відмічається наявність поодиноких еритрокаріоцитів. Кількість тромбоцитів іноді може зменшуватися, частіше в нормі, а в 20-30% випадків з самого початку спостерігається тромбоцитоз, навіть може досягати високих цифр(1,5-2 тис. в л і більше).
Хронічний лімфолейкоз
Картина крові. Кількість лейкоцитів збільшена. У периферійній крові – лімфоцитоз, можуть зустрічатись пролімфоцити та лімфобласти.
Характерна наявність великої кількості тіней Боткіна-Гумпрехта (зруйновані лімфоцити, які з’являються під час приготування мазка.
В розгорнутій стадії спостерігають анемію, тромбоцитопенію.
Хронічний моноцитарний лейкоз
Картина крові. Кількість лейкоцитів збільшена, однак лейкоцитоз не такий значний, як при хронічному мієло- чи лімфолейкозі. Спостерігаються моноцитоз, у розгорнутій стадії – анемія, тромбоцитопенія.
