Лекція 7. Українська культура на шляху національного відродження
(друга половина ХІХ ст. – перше двадцятиріччя ХХ ст.)
План
Особливості розвитку культури України на рубежі ХІХ –ХХ ст. Роль суспільно-політичного руху в процесі поширення української національної ідеї.
1.1.Демократичні тенденції розвитку освіти на початку ХХ ст.
1.2.Українська наука початку ХХ ст. Нові технічні відкриття, та їхнє впровадження в Україні.
2. Нові тенденції українського мистецтва на початку ХХ ст. (неоромантизм, експресіонізм, авангард). Революційно-демократичний напрям в українській літературі.
3. Мистецтво України к. ХІХ- поч. ХХ ст.: театр, музика, образотворче мистецтво та архітектура.
Русифікація, національно-культурне відродження, громади, просвіти, народовство; парафіяльні школи, гімназії, університети; романтизм, критичний реалізм, неоренесанс, еклетизм, передвижники, українська опера.
Основна література
Історія української культури: Курс лекцій / Л. В. Анучина, О. В. Бурлака, О. А. Лисенко та ін. – Х.: Вид-во «ФІНН», 2010. – 408 с.
Історія української культури: Навч. посіб. / О. Ю. Павлова, Т. Ф. Мельничук, І. В. Грищенко; за ред. О. Ю. Павлової. – К.: Центр учбової літератури, 2012. – 408 с.
Шейко В. М., Білоцерківський В. Я. Історія української культури: Навчальний посібник. – К.: Знання, 2010. – 271 с.
Шейко В. М., Тишевська К. Г. Історія української культури: Навч. посіб. – К.: Кондор, 2010. – 264 с.
Зайцева З. І. Український науковий рух: інституціональні аспекти розвитку (кінець ХІХ – початок ХХ ст.). – Київ: КНЕУ, 2006. – 366 с.
Додаткова література
Бокань В., Польовий Л. Історія культури України: Навч. посіб. — К.: МАУП, 2002. — 3-тє вид., стереотип. — 256 с. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу до джерела : http://chitalka.info/gp_07/gp_07index.htm
Висоцький О. Ю. Історія української культури: Навчальний посібник. — Дніпропетровськ : НМетАУ, 2009. – 130 c. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу до джерела : http://www.nbuv.gov.ua/books/2009/09vojiuk.pdf
Денисов Я.Я., Макарчук О.Г. Українська та зарубіжна культура: Навчально-методичний посібник. – Львів: Вид-во Національного університету «Львівська політехніка», 2004. – 176 с. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу до джерела : http://nkckhust.dyndns.org/elibrary/library/books/40436/maket.pdf
Українська та зарубіжна культура: Навч.-метод. посібник для самостійного вивчення дисципліни. – К.: КНЕУ, 2003. – 367 с. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу до джерела : http://6201.org.ua/files/1/ukr_ta_zar_kulultura.zip
Бєломєсяцев А. Архітектура Києва кінця ХІХ – початку ХХ століття. Теоретико-методологічні передумови та реалії архітектурної практики http://archive.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/Spdr/2012_8/007-244.pdf
Культурний процес в українських землях в кінці ХІХ – початку ХХ ст. стимулювався:
Культурний процес в українських землях в кінці ХІХ – початку ХХ ст. стимулювався:
соціально-економічною модернізацією,
активізацією суспільно-політичного життя і національно-визвольного руху,
все глибшим проникненням національних ідей в народні маси,
утвердженням національної самосвідомості українців.
На початку ХХ ст. суспільне життя дедалі більше набуває рис масовості, що зумовлює концентрацію робочої сили в економіці та формування масових суспільно-політичних рухів у політичній сфері.
На початку ХХ ст. суспільне життя дедалі більше набуває рис масовості, що зумовлює концентрацію робочої сили в економіці та формування масових суспільно-політичних рухів у політичній сфері.
Прогресуюча соціально-економічна диференціація спричиняє зростання політизації суспільного життя, появу на історичній сцені політичних партій, які активно претендують на владу.
Всі ці процеси світового масштабу доповнюються специфічними і значною мірою несприятливими умовами, в яких розвивається українська культура.
Початок ХХ століття
Початок ХХ століття відмічений поворотними соціально-політичними подіями, що змінили культурно-освітницький фон України на користь української мови та української школи. З 1905 року на території України з’являється мережа «Просвіт» у Києві, Одесі, Львові, Миколаєві.
Протягом 1897-1911 рр. кількість початкових шкіл зросла з 13 570до 18 719. У 1914-1915 рр. в Україні було 26 тис. загальноосвітніх шкіл з 2,6 млн. учнів і понад 60 професійно-технічних училищ, у яких навчалося відповідно 12,5 тис. та 5 тис. осіб, у 27 вузах — 35,2 тис. студентів.
Було відкрито 8 учительських інститутів, 10 духовних семінарій. Вищу освіту надавали три університети: Київський, Харківський, Новоросійський (Одеса), Історично-філологічний інститут в Ніжині (в 1875 р. перетворений з ліцею), політехнічний інститут у Києві (1898 р.), технологічний та ветеринарний інститути, вищі жіночі курси (1907 р), жіночий медичний інститут (1910 р.) у Харкові, Гірничий інститут (1912 р.) у Катеринославі (1912 р.) та ін.
Було відкрито 8 учительських інститутів, 10 духовних семінарій. Вищу освіту надавали три університети: Київський, Харківський, Новоросійський (Одеса), Історично-філологічний інститут в Ніжині (в 1875 р. перетворений з ліцею), політехнічний інститут у Києві (1898 р.), технологічний та ветеринарний інститути, вищі жіночі курси (1907 р), жіночий медичний інститут (1910 р.) у Харкові, Гірничий інститут (1912 р.) у Катеринославі (1912 р.) та ін.
Працювало понад 140 бібліотек для населення.
У 1914-1915 рр. У Наддніпрянщині функціонувало 452 середні школи, в яких навчалися 140 тис. учнів, та 19 вищих навчальних закладів, з 26,7 тис. студентів. У 1917 році вищих навчальних закладів було вже 27 і в них навчалося 35 тис. студентів.
Зі статті українського вчителя та письменника С.Васильченка (1911 р.)
Зі статті українського вчителя та письменника С.Васильченка (1911 р.)
Школа з нерідною мовою, чужими по духу вчителями тільки за великим непорозумінням може називатися народною …. цілком зрозуміло, чому наші люди дивляться на свою школу в основному як на стежку до всіляких посад, або, як то кажуть, до «легкого хліба», а не як на установу, яка повинна обслуговувати їх щонайперші духовні потреби. Тільки після того, коли б зазвучала в наших школах рідна мова … всім би стало видно, через що наш народ «двічі неграмотний»
Центральна Рада
За активною участю Генерального секретаріату освіти Центральної Ради здійснювалося переведення шкіл на українську мову викладання, в різних регіонах України було створено понад 80 українських гімназій. Почала працювати Українська педагогічна академія. Зокрема, накреслюється:
- створення єдиної безкоштовної школи з наступним продовженням
навчання у середніх спеціальних і вищих навчальних закладах;
- демократизація й українізація системи освіти;
- відкриття гуманітарних вузів і педучилищ для підготовки кадрів педагогів,
- організація Педагогічної академії, Української Академії наук, бібліотек.
Розвиток науки
1890-1910 pp. позначені дальшим розвитком науки на Україні. Радикальні зміни в економіці, позитивні зрушення в освіті зумовили інтенсивний розвиток науки. Основними осередками, які продукували та популяризували наукові знання, були університети.
Водночас з метою концентрації інтелектуального потенціалу, координації досліджень, організації ефективного обміну науковою інформацією було створено низку наукових товариств – Харківське, Київське, Одеське товариства дослідників природи; Харківське математичне, Київське фізико-математичне товариства; Історичне товариство Нестора Літописця в Києві, історико-філологічні товариства в Харкові
Данило Кирилович Заболотний український мікробіолог, епідеміолог, Президент ВУАН (1928–1929), засновник Інституту мікробіології та епідеміології в Києві.
Данило Кирилович Заболотний український мікробіолог, епідеміолог, Президент ВУАН (1928–1929), засновник Інституту мікробіології та епідеміології в Києві.
Ігор Сікорський (1889-1972)
Ігор Сікорський (1889-1972)
Авіаконструктор, один з піонерів авіації. Народився в Києві. Під час навчання в Київському політехнічному інституті спроектував та побудував кілька вертольотів. У 1911 р. на літаку власної конструкції встановив світовий рекорд швидкості з екіпажем.
Під його керівництвом збудовані перші у світі багатомоторні літаки «Русский витязь» та «Илья Муромец».
У 1918 p. емігрував до Франції, потім до США, де працював над конструюванням літаків. У 1939 р. піднявся в повітря перший у світі вертоліт VC—300, який спроектував І. Сікорський. До 1939 р. збудував близько 15 типів літаків. На його вертольотах уперше здійснено переліт через Атлантику. Помер в Істоні (США).
Історіограф В.Біднов про вихід у світ «Історії Русі» М.Аркаса
Історіограф В.Біднов про вихід у світ «Історії Русі» М.Аркаса
« Ні одна українська книжка, крім «Кобзаря», не мала такого успіху, який випав на долю труда М.Аркаса; його купували, читали; питали з захопленням і щиро дякували авторові за його книгу, надсилаючи до нього листи.
Видно було, що М. Аркас зрозумів ту велику потребу в популярній історії України, котра почувалася в широких колах нашого громадянства... книжка Аркасова поширювалась серед робітництва і селянства Катеринославщини, роблячи скрізь надзвичайно велике враження на своїх читачів і пробуджуючи в них національну свідомість.
Автор її, безумовно, зробив велику послугу нашому національному рухові; наукові та художні хиби не заважали їй робити свій вплив на ті кола, серед котрих книга розповсюджувалася. Досвід наших днів дає нам яскраві докази того, що не науковість захоплює громадянство, а щось інше, протилежне першій».
Агатангел Кримський (1871-1942)
Агатангел Кримський (1871-1942)
Один з найвидатніших учених світу. Сфера його наукової діяльності надзвичайно широка й різноманітна, він відомий як історик, письменник, науковець. Вільно володіючи майже шістдесятьма мовами, а також знаючи всі діалектні особливості української мови, зробив значний внесок в українське й російське сходознавство та україністику. Унікальність А. Кримського як феномена у світовій культурі відзначено рішенням ЮНЕСКО про вшанування 100-літнього ювілею великого вченого й митця.
Розгортає свою діяльність Наукове товариство імені Шевченка (НТШ), створене у 1892 р. внаслідок реорганізації Літературного товариства ім. Т. Г. Шевченка, заснованого в 1873 р.
Розгортає свою діяльність Наукове товариство імені Шевченка (НТШ), створене у 1892 р. внаслідок реорганізації Літературного товариства ім. Т. Г. Шевченка, заснованого в 1873 р.
Програма його передбачала наукові дослідження з українського та слов’янського мовознавства, літератури, мистецтва, з історії та археології України, а також із проблем суспільних дисциплін, математики, природознавства, медицини, для чого створювалися історико-філософічна, філологічна, математично-природнича і лікарська секції.
24 листопада 1918 р. було засновано Українську академію наук, яка мала три відділи: історико-філологічний, фізико-математичний та соціально-економічний. Створюючи Всеукраїнську Академію Наук (ВУАН), В.І.Вернадський і його соратники Д.І.Багалій, А.Є.Кримський, В.І.Липський визначали для неї наступні цілі:
24 листопада 1918 р. було засновано Українську академію наук, яка мала три відділи: історико-філологічний, фізико-математичний та соціально-економічний. Створюючи Всеукраїнську Академію Наук (ВУАН), В.І.Вернадський і його соратники Д.І.Багалій, А.Є.Кримський, В.І.Липський визначали для неї наступні цілі:
- національне відродження України, піднесення її науки й культури;
- розвиток економіки та продуктивних сил;
- забезпечення українському народові гідного місця в культурному та
науковому житті всього людства;
інтенсивний обмін науковими досягненнями між Російською й Українською Академіями наук, піднесення культурної єдності українського й російського народів, зміцнення союзу України й Росії в межах єдиної держави.
В Україні теоретиками й активними пропагандистами пролеткультівських теорій були В.Блакитний, Г.Михайличенко, М.Семенко, М.Хвильовий.
В Україні теоретиками й активними пропагандистами пролеткультівських теорій були В.Блакитний, Г.Михайличенко, М.Семенко, М.Хвильовий.
Ці теорії були досить суперечливі. Так, деякі лідери українських пролеткультівців (М.Хвильовий, В.Сосюра, М.Іогансен), з одного боку, проголошували ідеї, які можна назвати космополітичними, а з іншого, підкреслювали особливе значення використання й розвитку української мови, виступали проти насильної русифікації.
АВІЯТОР
АВІЯТОР
Люблю мідяні звуки оркестри
зачуваю здалека
сурми ревуть
клярнети розмовляють
юрма шумує
задерши капелюха
за пілотом стежить
на панн дивлюсь
уст
усміхи струять весело
усміхи очей хвилюють
гомін
сміхострумки
душа в сонечних струнах
опій і кров
клекоче пестить м’яко
юрма
юрма
гомінка
безжурна
щасливим бути як юрма
немає ні до чого діла
мертвопетлює авіятор в хмарах.
(Михайль Семенко)
Різноманітність пошуків шляхів ідейної художньої виразності вилилася у виникненні цілого ряду літературно-художніх об'єднань.
Різноманітність пошуків шляхів ідейної художньої виразності вилилася у виникненні цілого ряду літературно-художніх об'єднань.
Насамперед це Спілка селянських письменників "Плуг" (А.Головко, О.Копиленко, П.Панч, П.Усенко). У своїй платформі ця Спілка ставила завдання спрямовувати творчість на організацію психіки і свідомості селянської маси, сільської інтеліґенції в дусі пролетарської революції.
Учасники Спілки пролетарських письменників "Гарт", серед яких були В.Сосюра, І.Кулик, М.Хвильовий, П.Тичина, Ю.Смолич, підкреслювали свою підтримку комуністичної партійності, а, з іншого боку, головний теоретик "Гарту" - В.Блакитний - говорив про створення "комуністичної культури, культури загальнолюдської, інтернаціональної і безкласової". Лідери "Гарту", виходячи з того, що культура - явище цілісне, вважали, що їх організація повинна об'єднувати діячів музики, театру, живопису. "Гарт" розпався в 1925 р., коли помер його головний організатор В.Блакитний.
У 1927 р. був створений ВУСПП (Всеукраїнська спілка пролетарських письменників). Помітну роль у розвитку художньої культури відіграла Спілка письменників "Західна Україна" (М.Ірчан, Ф.Малицький, А.Турчинська). Гострій критиці в офіційній пресі, літературознавстві була піддана ВАПЛІТЕ (Вільна Академія Пролетарської Літератури, 1925-28 рр.), яка була створена з ініціативи М.Хвильового як альтернатива масовим і підлеглим владі офіційним організаціям. Вона виступала проти примітивізації літературної творчості і культури загалом.
Лисенко Микола Віталійович
Лисенко Микола Віталійович
(1842 -1912) — український композитор, піаніст, диригент, педагог, збирач пісенного фольклору, громадський діяч.
До найвідоміших творів Лисенка належать, зокрема, гімн «Боже великий, єдиний, нам Україну храни» (на слова Олександра Кониського), опери «Тарас Бульба», «Наталка Полтавка» й інші, його Друга фортепіанна рапсодія, Елегія для фортепіано, кантати «Б'ють пороги», «Радуйся, ниво неполитая» (на слова Тараса Шевченка) й інші.
Соломія Крушельницька (1872-1952)
Соломія Крушельницька (1872-1952)
Співачка. Закінчила Львівську консерваторію, вдосконалювала майстерність у Мілані.
Мала світову славу як майстер співу бельканто. Співала на сценах провідних театрів світу: в Одесі, Петербурзі, Варшаві, Римі, Парижі, Мілані та ін. У її творчому доробку понад 60 оперних партій. Пропагувала за кордоном українські народні пісні, твори українських композиторів. З концертами виступала у Львові, Тернополі, Чернівцях. У 1939 р. повернулася до Львова, де викладала в консерваторії
Мико́ла Ка́рпович Сад́овський (справжнє прізвище Тобілевич; 1856-1933) — актор, режисер і громадський діяч. Корифей українського побутового театру; брат І. Карпенка-Карого, П. Саксаганського й М. Садовської-Барілотті.
Мико́ла Ка́рпович Сад́овський (справжнє прізвище Тобілевич; 1856-1933) — актор, режисер і громадський діяч. Корифей українського побутового театру; брат І. Карпенка-Карого, П. Саксаганського й М. Садовської-Барілотті.
Василь Кричевський (1872-1952)
Василь Кричевський (1872-1952)
Художник, архітектор, графік. Автор архітектурних проектів в оригінальному стилі українського модерну в Полтавській області, проекту й художнього оформлення Канівського музею-заповідника «Могила Т, Шевченка». Писав пейзажі та жанрові картини, працював у галузі книжкової графіки, над художнім оформленням вистав для театру М. Садовського, кінофільмів «Тарас Шевченко», «Сорочинський ярмарок» та ін. Брав участь у створенні державної символіки УНР. Викладав у Київському художньому інституті.
Вислів українського історика О.Бойка про український модернізм:
Вислів українського історика О.Бойка про український модернізм:
«Своєрідність українського варіанту модернізму полягає і в тім, що він із естетичного феномена перетворився на культурно-історичне явище, став спробою подолання провінційності, другорядності, вторинності української національної культури, формою залучення до надбань світової цивілізації. Він ніби символізував перехід українського суспільства від етнографічно-побутової самоідентифікації, тобто виокремлення себе з-поміж інших, до національного самоусвідомлення — визначення свого місця і ролі в сучасному світі.»
