Мета: ознайомити учнів з історичними передумовами змін у західноєвропейській культурі, сформувати уявлення про різні види мистецтва даної епохи, загальний розвиток культури середніх віків, прищеплювати інтерес до минулого
Мета: ознайомити учнів з історичними передумовами змін у західноєвропейській культурі, сформувати уявлення про різні види мистецтва даної епохи, загальний розвиток культури середніх віків, прищеплювати інтерес до минулого, виховувати почуття прекрасного.
Передумови виникнення Середньовіччя та розвиток даної епохи
Учень –” історик”.
У Європі у IVст. , здавалося б, непохитна Римська імперія остаточно занепала. На її уламках утворилися нові держави. Почався процес формування націй. У суспільстві виникли нові феодальні відносини.
Поняття «середньовіччя» ввели в ужиток італійські гуманісти в ХVIст., вважаючи даний період часом глибокого занепаду європейської культури.
Гуманісти свою епоху сприймали як «новий вік», бо античність розглядали як «старий вік». Тому період між цими етапами в історії людства італійські мислителі називали «середнім віком».
В житті середньовічного суспільства вагомого значення набували релігія та церква. Християнська церква мала абсолютний вплив на духовне життя європейців. Вона формувала їхню релігійну свідомість, сприяла розвитку культури й зміцненню єдності Європи. Офіційною релігією Середньовіччя було християнство.
У V-VIст. починають діяти Чернечі ордени: бенедикський і цистеріанський. Статут бенедиктовців включав три обітниці: проживання в монастирі, послух і стриманість.
В свою чергу цистеріанці заробляли на життя власною працею, харчувалися винятково рослинною їжею.
Невід’ємною частиною середньовічного суспільства є хрестові походи. Це військові експедиції, організовані західним християнським світом, проти мусульман з метою звільнення Єрусалиму і Святої Землі (Палестини). Вони тривали з 1096 по 1291р. Всього нараховувалося вісім великих хрестових походів.
Доба Середніх віків умовно поділяється на три періоди: раннє ( V –XIст.), період розквіту(XII-XIIIст.), пізнє(XIV-XVст.).
На відміну античної культури, яка проголошувала «Mens sana in corpore sano», що означає «здоровий дух в здоровому тілі», середньовічна культура проголошувала верховенство духу над плоттю, духовної краси над фізичною. Були проголошені догмати християнства й розроблені способи пристосування їх до повсякденного життя.
Отож, ідеальною людиною може бути або чернець, або людина, яка зреклася земних утіх, протистоїть спокусам і живе з Богом у серці.
ІСТОРИЧНИЙ ДИКТАНТ
Поняття «середньовіччя» ввели в ужиток…
(італійські гуманісти).
В житті середньовічного суспільства вагомого значення набували…
(релігія та церква).
Доба Середніх віків умовно поділяється на…
три періоди: раннє ( V –XIст.), період розквіту(XII-XIIIст.), пізнє(XIV-XVст.).
Західноєвропейська середньовічна архітектура
Учитель літератури. Архітектура західноєвропейських держав не мала нічого спільного з античністю. «Все ставало іншим, - зазначає архітектор Бартенєв, - і призначення будівель, і будівельні матеріали, і конструкції». Умовно процес середньовічного будівництва можна поділити на два періоди: романський стиль
( VI-XIIст.) та готичний (XIII-XVст).
«Мистецтвознавець» про романський стиль Термін «романський» умовний. Він називається так тому, що споруди цього часу були переважно кам’яні і побудовані за римським способом, на відміну від дерев’яних будівель Романський стиль відповідав вимогам неспокійного часу – добі феодальних війн, загарбань. Усі ці загрози вимагали створювати будівлі, які за певних умов могли стати фортецями. Суворі й понурі вежі, високі й масивні мури, важкі склепіння, невеликі вікна, що іноді нагадували бійниці. Замки – місце, де ховалися від нападників мешканці навколишніх сіл. Церкви, собори, монастирі були теж ніби фортеці. Плани культових споруд мали форму хреста. Стіни майже не розписані, лише у добу зрілості романського стилю стіни храмів були розмальовані зображеннями святих.
«Мистецтвознавець»
про готичний стиль
Слово «готика» виникло
в добу Відродження.
До архітектури
Середньовіччя його
припасували ренесансні
ідеологи, розуміючи під
цим словом щось негативне. Але час довів, що вони глибоко помилялися. Готика є справжньою «кам’яною симфонією», за висловом В.Гюго. Легкість, каркасність конструкцій, багато в спорудах скла, менш масивні стіни, різнокольорові вітражі, стрілчасті арки, вузькі та високі башні і колони, фасад прикрашений скульптурами. Всі ці елементи підкреслюють вертикаль, що є головною ознакою готичного стилю.
«Мистецтвознавець»
про Собор Паризької
Богоматері
Собор Паризької Богоматері
(Нотр-Дам де Парі)
(фр. Notre Dame de Paris) —
собор у Парижі (Франція)
присвячений Діві Марії,
матері Ісуса Христа.
Один з найпрекрасніших витворів готичного мистецтва. Стоїть на острові Сіте, на місці першої християнської церкви Парижу, базилики Святого Стефана. Ця церква була побудована на місці Галло-римского храму Юпітеру, що стояв тут за часи римської влади.
У соборі вбачається подвійність стилістичних впливів: з одного боку, присутні відгомони романського стилю Нормандії, з властивим йому могутньою і щільною єдністю, а з іншою, використання новаторських архітектурних досягнень готичного стилю, який додає будівлі легкість і створює враження простоти вертикальної конструкції і вагової опори будови (будучи каркасом опори будови його видно лише ззовні).
Собор був місцем суспільного життя міста. Його оточували численні лавки та лотки, де продавали різноманітні товари. Купці тут заключали угоди, а світські дами приходили похизуватись своїми нарядами. Також тут обмінювались новинами та плітками. Тут влаштовували танці та карнавали, грали мячем. Під час небезпеки в соборі находили притулок мешканці сусідніх селищ не тільки з своїми пожитками, а навіть і з худобою. Також в соборі професори читали лекції своїм студентам, роблячи перерву під час богослужіннь
. Учитель літератури про середньовічний театр.
Історія середньовічного театру розпочинається із так званого тропу – першої форми споглядальної проповіді (Vст.). Це була ніби ілюстрація до священого писання перед богослужінням, яка виконувалась священиком і хором. Потім з’являються літургічні вистави – інсценівки із Євангеліє на Великдень та Різдво. У ХIIст. популярності набувають життійні п’єси, або ж міраклі, що присвячувались шануванню того чи іншого святого. У XIII ст. з’являються містерії, сценарії яких складалися на основі Старого і Нового заповітів. Під час містерій, до акторів, які грали перші ролі, приєднувались і городяни. Містерії відбувалися на міському майдані, куди збиралося майже все місто. Наприкінці епохи Середньовіччя з’являються повчальні твори на релігійні і філософські теми, котрі одержали назву мораліте.
“Мистецтвознавець” про мандрівних акторів
Середньовічна музична історія починається умовно з VIст. Побутували народні пісні у супроводі національних музичних інструментів. Народні гуляння, хороводи, танці. Зупиняючись у містах і поселеннях, ходили мандрівні актори. В добу раннього Середньовіччя їх називали, так як і акторів в Давньому Римі, гістріонами. Актор одночасно був оповідачем, музикантом, танцівником, співаком, дресирувальником тварин, блазнем. До того ж він співав ще і духовні пісні, акомпонуючи собі на віолі.
У Франції мандрівних акторів називали жонглерами. Довгий час жонглери були єдиними носіями світської музичної культури і єдиними професіоналами в області інструментальної музики. У Німеччині це були шпільмани, в Київській Русі – скоромохи. Вагантами називали тих акторів, які в своїй творчості користувалися лише латинською мовою.
МАНДРІВНІ АКТОРИ
ПРИДВОРНИЙ БЛАЗЕНЬ
Опрацювати в групах і обговорити інформацію про середньовічні танці.
КАРТКА № 1
У середні століття з'являється ряд найпростіших танцювальних форм, які, розвиваючись і видозмінюючись, дають початок багатьом танцям, різним за характером рухів і ритмічній структурі. У всіх країнах народ з давніх часів щорічно відзначав свято Нового року, проводи масниці, прихід весни. Особливо урочисто святкувалося травневе весняне свято. Молодь відправлялася в ліс за букетами квітів, зеленими вітками. Хід молоді закінчувався на лугу, Посередині ставили увите різнокольоровими стрічками молоде дерево. Навкруги нього влаштовували танці, хороводи.
Танці простого народу були безпосередньо пов'язані з трудовою діяльністю селян і ремісників. Під час щорічних цехових свят гончарі, шевці, бондарі, зброярі вражали глядачів швидкістю і спритністю своїх танців, дотепністю інтермедій. Широко поширені танці з м'ячами і обручами вимагали сили і вправності.
КАРТКА № 2
Свята і танці селян і ремісників різко відрізнялися від танців і свят знаті. Простий народ веселився на міських і сільських площах, феодали - в палацових залах, стіни яких прикрашалися килимами, гербами, мечами і військовими трофеями.
Танцювальна техніка, манера виконання, музичний супровід протягом середніх століть не були однорідні. Танці раннього середньовіччя - в основному хороводи. Виконавці утворювали закритий круг, тримаючись за руки, або шикувалися в ланцюжок. Хороводи могли бути чоловічі, жіночі або змішані. У ланцюгового танцю був що веде або ведуча. Танцювальні рухи ще примітивні і складалися з кроків, зрідка стрибків. Руки тримали на стегнах або подавали один одному, жінки вільною рукою притримували спідницю. Танці раннього середньовіччя часто виконувалися під спів самих танцюючих. Пісня складалася з куплета і приспіву. Під час приспіву починався танець. Його рухи ніби ілюстрували пісню.
Основним танцем в XII столітті був кароль, тобто відкритий круг. Під час виконання кароля танцюючі співали, тримаючись за руки. Попереду танцюючих йшов заспівувач. Приспів виконували всі учасники. Ритм танцю був то плавним і повільним, то прискорювався і переходив в біг. Ряд дослідників вважає, що фарандола є одним з різновидів кароля.
В танцювальній культурі пізнього середньовіччя намічається ряд змін. Крім поширеного танцю хороводу з'являється парний танець. Виконавці, узявшися за руки, стоять парами, в потилицю одна інший. Пари могли утворювати круг або стояти в ряд (лінію). Ускладнюється і малюнок рухів. До кроків з легким стрибкам додаються більш різкі і високі стрибки, похитування корпусу, гострий малюнок рухів рук.
Найпопулярніший танець середніх століть - бранль. Його учасники тримаються за руки, утворюючи закритий круг.
КАРТКА № 3
Під час балів і бенкетів феодали розважали своїх гостей театральними уявленнями. Їх влаштовували звичайно під час зміни блюд, від чого вони отримали назву «междуяствий». Першими виконавцями були самі аристократи, одягнені у фантастичні костюми і маски.
В XV столітті костюмовані антре знайшли зміст і поступово перетворювалися на досить складні театральні уявлення. Феодали нерідко використовували їх для того, щоб підкреслити свою велич і могутність.
При дворах королів і феодалів періодично влаштовувалися військові змагання, рицарські турніри. Переможця турніру прославляли в піснях і віршах. Він одержував нагороду з рук пані. Тур-бенкет закінчувався балом. На феодальних балах створювалися променадні танці-ходи. Вони носили урочистий характер і технічно були нескладними. Пани, які були учасниками балу, проходили перед господарем, ніби демонструючи себе і свій костюм - в цьому і полягало значення танцю. Танці-ходи міцно увійшли до придворного побуту, без них не обходилося жодне святкування. Під час феодальних святкувань на придворних балах строго дотримувалися етикету і чиношанування.
В XIV столітті придворне суспільство стало танцювати «естампи», або «естампіди», - парні танці, що супроводжувалися інструментальною музикою. Іноді «естампи» виконувалися утрьох: один чоловік вів двох жінок.
Музична форма «естампи» берет свій початок від пісень трубадурів, відомих ще в XII столітті. Велику роль грала музика. Вона складалася з декількох частин і обумовлювала характер рухів. В «естампи» танцюючі могли рухатися вперед і назад плавним, ковзаючим кроком.
З усіх жанрів народної поезії найкраще зберігся героїчний епос, у якому народи Європи оспівували своїх легендарних героїв. Найбільше збереглося пам’яток французького епосу. Його теми: захист батьківщини від ворогів, відданість королю. «Пісня про Роланда» розповідає про героїчну загибель небожа Карла Великого, графа Роланда, під час битви з маврами
. Багато в чому нагадує французький героїчний епос іспанська «Пісня про мого Сіда». В цьому найдавнішому творі іспанської літератури прославляється полум’яний патріотизм, побожність, принципи лицарської честі, вірності королю.
. На відміну від пісень про Роланда та про мого Сіда , німецька героїчна поема «Пісня про нібелунгів» присвячена не стільки загально патріотичним проблемам, скільки особисто сімейним. Вона розповідає про подвиги рицаря Зігфрида, його даму серця – Крімхільду, про кохання, феодальну честь і гідність Зігфрида та жорстоку помсту Крімхільди вбивцям. Перлиною героїчного епосу Київської Русі є «Слово о полку Ігоревім», де лунає заклик до об’єднання всіх київських земель
РИЦАР І РИЦАРСТВО СЕРЕДНІХ ВІКІВ Учень- “ історик” Рицар – західноєвропейський феодал, який належав до військово-дворянського стану, воїн з важким озброєнням і спорядженням. Рицарями у 12 ст. були і великі феодали-землевласники , які мали власні замки, і дрібне рицарство, яке отримало титул за заслуги, бідняки не могли бути рицарями, бо не мали грошей на дороге спорядження і зброю, доброго коня. Рицар мав сюзерена (володаря), якому служив. Претенденти на рицарство повинні відслужити 7 років у якості зброєносця. Посвячення було важливою подією і відбувалося в урочистій обстановці.Перед посвяченням майбутній рицар повинен провести ніч у каплиці перед лицем Бога. Після відповідей на звичні запитання про мету вступу до рицарства, старший рицар або дама лезом меча доторкалися до плеча претендента зі словами: «В ім’я Боже, Святого Михаїла посвячую тебе у рицарі. Будь гідним, сміливим і шляхетним ».
Рицар повинен мати захисне спорядження: важкі залізні лати або кольчугу поверх шкіряного одягу, все це покривало тіло від шиї до п’ят, шолом, спис, меч, щит, на якому обов’язково герб і девіз.
Перемога на турнірі приносила не тільки славу, а й матеріальний зиск: кінь, зброя, обладунки переможеного діставалась переможцеві. А також переможений мав заплатити за себе викуп.
Покровителем рицарства вважали архангела Михаїла – ватажка війська ангелів навколо Божого престолу.
Також важливе місце в середньовіччі посідала рицарська культура. Основна ідея – відданість васала сеньйору, зрада і підступність вважалися найтяжчим гріхом. Рицар повинен бути захисником скривджених і поборником справедливості, проте шляхетність щодо простого люду за честь не вважалася.
Отож, протягом століть рицарство було життєвим ідеалом середньовічного суспільства, моральним еталоном середньовічної аристократії
ПРЕЗЕНТАЦІЯ “ІСТОРІЯ РИЦАРСЬКИХ ОБЛАДУНКІВ”
СИНКАН
РИЦАР
ВІДДАНИЙ, МУЖНІЙ.
СЛУЖИТЬ, ЗАХИЩАЄ, ВОЮЄ.
РИЦАРСТВО – ЖИТТЄВИЙ ІДЕАЛ СЕРЕДНЬОВІЧНОГО СУСПІЛЬСТВА
ВОЇН
Учитель літератури про рицарську поезію
Найбільшого розквіту рицарство досягло в південній провінції Франції – Провансі . Тогочасними культурними центрами були замки вельможних магнатів з пишними бенкетами, воїнськими турнірами, поетичними змаганнями. До вже існуючих правил рицарського кодексу честі додаються нові заповіді: бути вишукано ввічливим у спілкуванні,вміти грати на музичних інструментах, писати вірші, служити дамі серця. Провансальських поетів називали трубадурами. До наших часів дійшли імена майже 500 таких митців. І це були не лише рицарі, а й сюзерени, ремісники, ченці. Провідна тема поезії трубадурів – кохання. Але також вони оспівували військові походи, битви, звитягу. Представником войовничої поезії був Бертран де Борн, феодал, розчарований у коханні й закоханий у рицарські турніри та походи.
«Літературознавець» про Джауфре Рюделя
Джауфре Рюдель, князь Блаї, покохав графиню Триполітанську, хоч ніколи її не бачив, за велику доброту і благородство, про які він чув від паломників. Стражданнями кохання наповнені поетичні рядки, присвячені далекій красуні. Щоб побачити графиню, він відправляється в хрестовий похід, пливе по морю. На кораблі Джауфре тяжко захворів, оточуючі думали , що він помер, але привезли його в Тріполі. Коли графиня прийшла до його постелі і обійняла, Джауфре прийшов до тями і подякував Богові за те, що зберіг йому життя до того часу, поки він не побачив кохану. На руках графині Джауфре помер. По смерті трубадура вона постриглась у черниці і сумувала за нещасним коханим у монастирській келії.
Учитель літератури про рицарський роман
Щодо славнозвісного рицарського роману, то тут слід зазначити, що в ньому присутні ті ж пристрасті. Ті ж почуття, що й у рицарській поезії. Тема кохання домінує. Розгортається вона на тлі рицарських пригод, оповитих таємничістю та фантастикою. Популярними в епоху Середньовіччя були романи про рицарів при дворі короля Артура, про хранителів святого Грааля, а також роман про Трістана та Ізольду.
«Літературознавець» про роман «Трістан і Ізольда».
Батько Трістана, король Рівален, загинув, захищаючи свої володіння. Королевич сирота потрапляє до свого дядька, короля Марка. Барони вимагають від короля, щоб той одружився. Трістан шукає волосину Ізольди Золотоволосої, вбиває людожера і висватує Ізольду за короля. Ізольда і Трістан покохали одне одного, але золотоволоса красуня змушена стати дружиною старого короля. Трістан покидає володіння і на чужині з відчаю одружується з Ізольдою Білорукою. Смертельно поранений Трістан хоче побачити Золотоволосу Ізольду, наказуючи підняти білі вітрила, якщо вона зможе приїхати.
. Ображена Ізольда Білорука обманює Трістана, кажучи йому, що бачить корабель з чорними вітрилами. Трістан помирає, не витримує цього горя і Золотоволоса Ізольда. Їх поховали по обидва боки каплиці. Квітучий терен, що виріс на могилі за ніч, переріс через каплицю на Ізольдину могилу. Тричі зрубували кущ, і тричі він виростав як символ невмирущого кохання, кохання сильнішого від смерті.
ПІДСУМОК
Продовжити речення.
Сьогодні на уроці :
- я дізнався…
- я здивувався…
- мене вразило…
- я зрозумів…
Домашнє завдання.
Прочитати текст підручника с. 124. Підготовити повідомлення про Лі Бо і Ду Фу.
