Ки́ївська Русь (Русь) існувала з кінця IX (882 р.) до середини XIII (1241 р.) століття. Була об'єднанням східно-славянських племен під владою династії Рюріковичів
Ки́ївська Русь (Русь) існувала з кінця IX (882 р.) до середини XIII (1241 р.) століття. Була об'єднанням східно-славянських племен під владою династії Рюріковичів.
Під час існування держави Київської Русі про Московську державу не було жодної згадки. Відомо, що Московське князівство, як улус Золотої Орди, заснований ханом Менгу-Тимуром тільки в 1277 році. До цього часу Київська Русь уже існувала більше 300 років.
Історики часто ділять політичну історію руської держави на три періоди. Перший період - швидкого зростання - охоплює майже 100 років - з 882 р., коли на престол у Києві сів Олег, до смерті Святослава I Хороброго (972 р.). У цей час було підкорено сусідні східнослов'янські племена, в результаті чого утворилося величезне господарське і політичне об'єднання, здатне кинути виклик основним суперникам у цьому регіоні.
Історики часто ділять політичну історію руської держави на три періоди. Перший період - швидкого зростання - охоплює майже 100 років - з 882 р., коли на престол у Києві сів Олег, до смерті Святослава I Хороброго (972 р.). У цей час було підкорено сусідні східнослов'янські племена, в результаті чого утворилося величезне господарське і політичне об'єднання, здатне кинути виклик основним суперникам у цьому регіоні.
Другий період охоплює князювання Володимира I Великого (978-1015 р.) та Ярослава I Мудрого (1034-1054 р.), що було добою зміцнення Києвом своїх завоювань і досягнення ним вершини політичної могутності і стабільності, економічного та культурного розквіту. На противагу територіальному зростанню попереднього періоду тут переважає внутрішній розвиток. Було впроваджено християнство, що значною мірою вплинуло на політичне і культурне життя держави, а також вироблено кодекс законів.
Останній період характеризується безупинними руйнівними князівськими чварами, зростанням загрози нападів кочових племен та економічним застоєм. Початок цього періоду, за різними оцінками, припадає на час смерті Ярослава I Мудрого (1054 р.) або кінець князювання останніх успішних правителів Києва - Володимира II Мономаха (1113-1125 р.) та його сина Мстислава I Великого (1125-1132 р.). Після захоплення та розорення Києва суздальським князем Андрієм Боголюбським 1169 р., політичне й економічне значення міста впало. Монгольська навала на Русь (1237-1241 р.) і руйнування Києва (1240 р.) поклали край існуванню Київської Русі та незалежності давньоруських князівств.
В IX-XII ст. великий край від Тули до Рязані і нинішньої Московської області був заселений племенами меря, весь, мокша, чудь, мордва, марі та інші або народом «моксель». Ці племена стали згодом основою народу, що прозвав себе «великороси».
В IX-XII ст. великий край від Тули до Рязані і нинішньої Московської області був заселений племенами меря, весь, мокша, чудь, мордва, марі та інші або народом «моксель». Ці племена стали згодом основою народу, що прозвав себе «великороси».
Немає жодних фактів про зв'язок Київської Русі з фінським етносом землі «Моксель» і пізніше Московським князівством з князівствами земель Київської Русі до XVI в. У той час, як в 988 році відбулося хрещення держави Київської Русі, фінські племена перебували в напівдикому стані.
В 1137 на ці землі прийшов молодший син київського князя Мономаха - Юрій Долгорукий, який залишився без княжого столу в Київському князівстві. Він розпочав князювання Рюриковичів на землях «Моксель», очоливши Суздальське князівство. У нього від жінки місцевого племені народився син Андрій, якого назвали «Боголюбським». Народжений і вихований в лісовій глушині в середовищі напівдиких фінських племен, князь Андрій розірвав усі зв'язки з батьківською дружиною і зі старими київськими звичаями. У 1169 р. Андрій Боголюбський захопив і зруйнував Київ: прийшов як варвар, що не відчував ніякого споріднення зі слов'янською святинею - Києвом.
За короткий час (50-80 років) в кожне фінське поселення був посаджений князь із Рюриковичів, уродженець від матері-мерянки, муромчанки, мокшанки ... Так з'явилися на землі «Моксель» князівства: Володимирське, Рязанське, Тверське, Суздальське та інші. З кінця XIII до початку XVIII в. народ цієї землі називали московитами.
У 1237 р. ці землі прийшли татаро-монголи. Всі, хто схиляв голову, цілував чобіт хана і приймав його підданство, залишались живими і неушкодженими, хто не хотів скоритися - знищувалися. Володимирські князі Юрій і Ярослав Всеволодович скорилися хану Батию. Таким чином, земля «Моксель» ввійшла до складу Золотої Орди імперії Чингізидів. Очолював військову дружину землі «Моксель» в складі війська хана Батия володимирський князь Юрій Всеволодович. Факт формування в 1238 р. військової дружини з фінських племен, які використовувалися Батиєм у завойовницьких походах на Європу в 1240-1242 рр, є прямим доказом встановлення влади хана в Ростово-Суздальській землі.
На період воєнного походу Юрія Всеволодовича на Володимирське князівство був посаджений молодший брат Юрія - Ярослав Всеволодович, який віддав хану Батию свого восьмирічного сина Олександра Ярославовича в аманати (тобто заручники). Пробувши в Орді у Батия з 1238 до 1252 р. Олександр, названий російськими істориками Невським, засвоїв весь устрій і звичаї Золотої Орди став Андом (кровним братом) сина Батия Сартака, одружився на дочці хана Батия і згодом став вірним слугою Золотої Орди, очоливши Володимирске князівство (1252-1263 р.). Він не брав участі ні в одній серйозній битві, всі перемоги Олександра Невського - жалюгідна брехня. Князь Олександр просто не міг брати участь в зіткненнях на Неві у 1240 р. і на Чудському озері у 1242 р. будучи в цей час дитиною.
