Організація онкологічної допомоги населенню. Хірургічне лікування, хіміо-променева терапія. Особливості догляду за хворими



Дата конвертації25.12.2016
Розмір445 b.
#12827


Організація онкологічної допомоги населенню. Хірургічне лікування, хіміо-променева терапія. Особливості догляду за хворими.


Основні завдання онкологічної служби:

  • забезпечення ранньої діагностики і комплексного лікування онкологічних хвороб та передпухлинних процесів;

  • диспансерне спостереження за хворими на злоякісні пухлини і передпухлинні захворювання;

  • організація та проведення профілактичних заходів щодо злоякісних пухлин;

  • вивчення причин несвоєчасної діагностики та неадекватного лікування злоякісних пухлин і прийняття заходів щодо їх усунення;

  • науково-практичні розробки та впровадження в практику нових методів діагностики та лікування злоякісних пухлин;

  • реалізація заходів з підвищення онкологічних знань у медичних працівників з вищою та середньою освітою;

  • протиракова пропаганда серед населення.



Обласні онкологічні диспансери – багатопрофільні медичні установи, здатні керувати організаційно-методичною роботою з онкології у регіоні та надавати спеціалізовану діагностичну і лікувальну допомогу онкологічним хворим. Вони, як правило, в своєму складі мають організаційно-методичне відділення, поліклінічно-диспансерне відділення, профільні клінічні відділення – хірургічне, гінекологічне, променеве, хіміотерапевтичне, торакальне, урологічне та інші.

  • Обласні онкологічні диспансери – багатопрофільні медичні установи, здатні керувати організаційно-методичною роботою з онкології у регіоні та надавати спеціалізовану діагностичну і лікувальну допомогу онкологічним хворим. Вони, як правило, в своєму складі мають організаційно-методичне відділення, поліклінічно-диспансерне відділення, профільні клінічні відділення – хірургічне, гінекологічне, променеве, хіміотерапевтичне, торакальне, урологічне та інші.



Рівні діагностики злоякісних пухлин

  • 1. Надзвичайно рання діагностика – розпізнавання облігатних передракових станів.

  • 2. Рання діагностика – діагностика доінвазивного раку (cancer in situ).

  • 3. Своєчасна діагностика – розпізнавання пухлин на I-II стадіях розвитку.

  • 4. Несвоєчасна (пізня) діагностика – поширення пухлини на сусідні органи та структури, наявність віддалених метастазів.



Поняття онконастороженості

  • 1. Знання клінічних ознак ранніх форм злоякісних пухлин.

  • 2. Обізнаність з передраковими станами (факультативними і облігатними) та методами їх діагностики і лікування.

  • 3. Знання етіологічних факторів та факторів ризику щодо виникнення пухлин.

  • 4. Орієнтація в організації онкологічної допомоги населенню.



Візуальні локалізації

  • пухлини шкіри;

  • пухлини губи;

  • пухлини слизової порожнини рота;

  • пухлини щитовидної залози;

  • пухлини молочної залози;

  • пухлини зовнішніх статевих органів;

  • пухлини прямої кишки.



Захворюваність по вікових групах на 100 тис. населення



Онкозахворюваність на 100 тис. населення

  • Онкосмертність на 100 тис. населення



Виявлено хворих на профоглядах



Поняття "клінічна група" передбачає єдину категорію обліку, яка характеризує стан хворого на даний конкретний період часу і визначає тактику лікування. Розрізняють наступні клінічні групи:

  • Поняття "клінічна група" передбачає єдину категорію обліку, яка характеризує стан хворого на даний конкретний період часу і визначає тактику лікування. Розрізняють наступні клінічні групи:

  • група Іа. Хворі з підозрінням на наявність злоякісної пухлини (підлягають дообстеженню);

  • група Іб. Хворі з передраковими станами (підлягають оздоровленню);

  • група ІІ. Хворі на злоякісні пухлини, які підлягають спеціальному лікуванню;

  • група ІІа. Хворі на злоякісні пухлини, які підлягають радикальному лікуванню;

  • група ІІІ. Практично здорові, яким проведено радикальне лікування з приводу злоякісних пухлин і у яких не виявлено рецидивів і метастазів пухлини. Підлягають спостереженню і профілактичному лікуванню;

  • група ІV. Хворі із запущеною стадією хвороби, які підлягають паліативному і симптоматичному лікуванню.



Методи діагностики злоякісних пухлин

  • 1. Скарги, анамнез, огляд, пальпація.

  • 2. Лабораторна діагностика.

  • 3. Ендоскопічний метод.

  • 4. Рентгенологічні методи, КТ.

  • 5. ЯМР – томографія.

  • 6. Ультразвукова діагностика.

  • 7. Радіонуклідна діагностика.

  • 8. Морфологічне дослідження.

  • 9. Імунодіагностика.



Існують три основні методи лікування:

  • Існують три основні методи лікування:

  • хірургічний (оперативна онкологія);

  • променева терапія;

  • медикаментозна терапія – включає хіміо- і гормонотерапію (терапевтична онкологія).

  • Раціональна комбінація цих трьох методів дозволяє досягти найкращих результатів лікування.



Принципи лікування злоякісних пухлин

  • 1. Радикальне лікування

  • 2. Паліативне лікування

  • 3. Симптоматичне лікування



Абластика – це комплекс заходів, спрямованих на попередження поширення пухлинних клітин в операційній рані, а також з током крові і лімфи. До прийомів абластики відносяться: рання перев’язка судин (особливо венозних), що кровопостачають пухлину, видалення пухлини з навколишніми тканинами і регіонарними лімфатичними колекторами єдиним блоком, перев’язка трубчастих органів вище і нижче пухлини. Рівень абластичності можна оптимізувати, дотримуючись принципів зональності і футлярності.

  • Абластика – це комплекс заходів, спрямованих на попередження поширення пухлинних клітин в операційній рані, а також з током крові і лімфи. До прийомів абластики відносяться: рання перев’язка судин (особливо венозних), що кровопостачають пухлину, видалення пухлини з навколишніми тканинами і регіонарними лімфатичними колекторами єдиним блоком, перев’язка трубчастих органів вище і нижче пухлини. Рівень абластичності можна оптимізувати, дотримуючись принципів зональності і футлярності.



Антибластика передбачає додатковий вплив на ракові клітини різними засобами з метою їх максимального знищення в процесі хірургічного втручання. Сюди відносяться застосування електроножа і діатермокоагуляції, часта зміна рукавичок та інструментів, обробка операційного поля 70 % розчином спирту. До них також належить променева і цитостатична терапія, які застосовують додатково до операції.

  • Антибластика передбачає додатковий вплив на ракові клітини різними засобами з метою їх максимального знищення в процесі хірургічного втручання. Сюди відносяться застосування електроножа і діатермокоагуляції, часта зміна рукавичок та інструментів, обробка операційного поля 70 % розчином спирту. До них також належить променева і цитостатична терапія, які застосовують додатково до операції.



Побічні негативні реакції та ускладнення променевої терапії.

  • Побічні негативні реакції та ускладнення променевої терапії.

  • Загальні реакції полягають у зміні морфологічного складу крові (лімфопенія, тромбоцитопенія), порушеннях серцево-судинної діяльності (тахіаритмія, гіпо- чи гіпертензія), функцій ендокринної та нервової систем. Це проявляється різними клінічними ознаками: порушенням сну, блюванням, тенезмами, послабленням, болями в ділянці серця, тощо.

  • Місцеві реакції спостерігаються у тканинах, які потрапили безпосередньо в зону опромінення:

  • Епіляція (випадіння волосся) розпочинається через три тижні після опромінення в сумарній дозі 5 Гр. Ріст волосся поновлюється через 8-10 тижнів.

  • Реакції з боку шкіри проявляються у вигляді вологого епідерміту, гіперпігментації або депігментації. Названі реакції шкіри проходять швидко.

  • Гостра ерітема – яскраво-рожева пляма з набряком дерми, болюча. Лікування: масляні емульсії, екстракт ромашки, мазь з антибіотиками і преднізолоном.

  • Ерозивний променевий дерматит. Лікування: мазі, що стимулюють процеси регенерації.

  • Променеві виразки шкіри.



Симптоматична і паліативна терапія пухлинних і “променевих” виразок переслідує наступні цілі:

  • очищення виразкової поверхні від некротичних тканин;

  • заходи з профілактики і лікування локальної інфекції;

  • спроби прискорення епітелізації виразкової поверхні шляхом локального застосування цитостатиків (аплікаційний метод) або стимуляторів репаративної регенерації (особливо “променевих” виразок);

  • дезодорація (при ускладнених виразках з великою поверхнею).



Основи хіміотерапії злоякісних пухлин

  • Хіміотерапія злоякісних пухлин передбачає застосування лікарських засобів синтетичного чи природного походження з метою стійкого незворотного пошкодження розмноження злоякісних клітин. Протипухлинні препарати носять назву цитостатики. Найчутливішими до дії цитостатиків є клітини, які перебувають у фазі мітозу.



Показання і протипоказання до проведення хіміотерапії.

  • Показання і протипоказання до проведення хіміотерапії.

  • Показання:

  • Дисемінований, первинно-неоперабельний або резистентний до опромінення рак.

  • Швидко прогресуючі, низькодиференційовані пухлини.

  • Ураження деяких внутрішніх органів і тканин (злоякісні лімфоми, дрібноклітинний рак легенів, метастази в плевру, очеревину, скелет, тощо).

  • Протипоказання:

  • Похилий і старечий вік.

  • Важкий загальний стан і супутні захворювання, передусім інфекційні (високий ризик проведення цитостатичної терапії).

  • Психічні хвороби.

  • Психічна лабільність, негативізм до проведення хіміотерапії.



Класифікація хіміопрепаратів

  • 1. Алкілуючі препарати (тіо-теф, циклофосфамід, сарколізин).

  • 2. Антиметаболіти (метотрексат, 5-фторурацил).

  • 3. Протипухлинні антибіотики (доксорубіцин, мітоміцин, епірубіцин).

  • 4. Препарати рослинного походження (вінкристин, вінбластин,таксол).

  • 5. Синтетичні препарати:

  • А) похідні сечовини (ломустин, кармустин, нітрозометилсечовина),

  • Б) сполуки платини(цисплатин, карбоплатин).



Переваги і недоліки хіміотерапії.

  • Переваги:

  • Дія хіміопрепаратів поширюється на весь організм.

  • Хіміопрепарати діють на невиявлені, “приховані“ злоякісні клітини (ще одне із завдань додаткової хіміотерапії).

  • Можливість проведення хіміотерапії в амбулаторних умовах.



Недоліки:

  • Недоліки:

  • Вузький спектр терапевтичної дії (лише пошкоджуючий вплив).

  • Низька доза цитостатиків не лише зменшує ефективність дії, але й може викликати посилений ріст пухлини.

  • Передозування хіміопрепаратів у більшості випадків призводить до виникнення негативних побічних ефектів і ускладнень і, таким чином, несприятливо впливає на загальний стан хворого й тривалість життя.

  • Недостатня вибірковість дії цитостатиків, в результаті якої пошкоджуються здорові тканини організму.

  • Відносно низький рівень антибластичної дії хіміопрепаратів.

  • Хіміотерапію можуть проводити лише лікарі, які пройшли спеціальну підготовку.



Ускладнення хіміотерапії.

  • Ускладнення хіміотерапії.

  • Депресія кісткового мозку (мієлодепресія викликана цитостатиками).

  • У той час як анемія розвивається повільно, лейкоцитопенія (гранулоцитопенія) і тромбоцитопенія настають досить швидко, призводячи до важких ускладнень. Великий ризик розвитку інфекційних ускладнень при зменшенні кількості гранулоцитів до рівня 1500/мм3.

  • Кровотечі (петехії та екхімози на шкірі, дифузні кровотечі із слизових оболонок шлунково-кишкового тракту, із паренхіми нирок і сечовивідних шляхів, легеневі і внутрішньомозкові кровотечі) виникають внаслідок зменшення числа тромбоцитів до 30000/мм3. Слід враховувати, що найнижчі показники тромбоцитів і лейкоцитів спостерігаються на 10-14-й день лікування і нормалізуються через 4 тижні.

  • Під час проведення хіміотерапії необхідний частий (кожні 2-3 дні) лабораторний контроль за станом білої крові. Обов’язковий аналіз крові перед початком хіміотерапії. Якщо після попереднього циклу хіміотерапії картина крові повністю не нормалізується, то дози цитостатиків в наступному циклі можуть бути зменшеними.



Підвищення температури тіла. Трапляється порівняно рідко, переважно при застосуванні блеоміцину, кармустину, вінкристину, L-аспаргінази.

  • Підвищення температури тіла. Трапляється порівняно рідко, переважно при застосуванні блеоміцину, кармустину, вінкристину, L-аспаргінази.

  • Алопеція (випадіння волосся) найчастіше спостерігається після застосування адріоміцину, циклофосфану, метотрексату, фторурацилу. Алопеція, викликана хіміотерапією, є додатковою психоорганічною травмою, особливо для жінок. введення цитостатиків і знімають через 2-3 години після проведення хіміотерапії.

  • Ураження шкіри спостерігається при застосуванні блеоміцину і фторурацилу, в поодиноких випадках – при лікуванні циклофосфамідом і прокарбазином. Шкіра стає сухою, потовщеною і болючою. Некрози шкіри наступають в результаті попадання цитостатиків у прилеглі до вени тканини (паравенозне введення цитостатиків).

  • Стоматит і езофагіт. Ситуація погіршується після приєднання інфекційних ускладнень, особливо на фоні одночасного проведення променевої терапії ЛОР-органів. Продовження хіміотерапії можливе після повного загоєння уражень і припинення запального процесу. З лікувальною метою застосовують полоскання ротової порожнини антисептиками, змазування слизової оболонки метациловою, преднізолоновою маззю.

  • Діарея при лікуванні хіміопрепаратами розвивається внаслідок пошкодження епітелію слизової оболонки тонкої і товстої кишок і, як результат, порушення водно-електролітного балансу.



Гепатотоксичність. При показниках білірубіну 2-3 мг% необхідно зменшити дозу препарата на 5%, при 3-4 мг% – на 25%. Одночасно призначають гепатопротектори, полівітаміни.

  • Гепатотоксичність. При показниках білірубіну 2-3 мг% необхідно зменшити дозу препарата на 5%, при 3-4 мг% – на 25%. Одночасно призначають гепатопротектори, полівітаміни.

  • Кардіотоксичність при хіміотерапії. Адріаміцин при збільшенні загальної дози до 550 мг/м2 може спричинити серцеву недостатність. Циклофосфамід може проявити кардіотоксичну дію при використанні великих доз, а також посилює токсичність адріаміцину (доксорубіцину). 5-фторурацил інколи викликає напади стенокардії..

  • Нефротоксичність. Застосування цисплатину може викликати незворотнє ураження нирок, тому необхідно визначення кліренса креатиніна і його рівень в крові перед початком лікування.

  • Геморагічний цистит може розвинутись після високих доз циклофосфаміду (>500 мг/м2). Профілактичне призначення уросептиків, введення великої кількості рідини (до 2-3 літрів) зменшують прояви геморагічного циститу.

  • Нейротоксичність. Вінкристин володіє сильною нейротоксичною дією. Максимально дозволена доза – 2 мг внутрішньовенно. Настає зниження сухожильних рефлексів, потім - порушення чутливості і моторики. Нейросимптоматика триває місяці і нерідко стає хронічною. Прокарбазин може викликати порушення свідомості, депресію, парестезію, біль у м“язах.





Поділіться з Вашими друзьями:




База даних захищена авторським правом ©pres.in.ua 2022
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка