Психологічна характеристика основних моделей навчання.
Психологічні основи індивідуального підходу у навчанні.
Навчання як суспільне явище
Загальна характеристика процесу учіння
Учіння відбувається тоді, коли дії людини скеровуються свідомою метою засвоїти певні знання, навички, вміння, форми поведінки і діяльності. Близьким (проте не тотожним) до поняття "учіння" є поняття "навчальна діяльність".
На відміну від учіння, метою якою є засвоєння певних знань і вмінь, безпосереднім продуктом навчальної діяльності є насамперед розвиток учня.
Навчальна діяльність спрямована на засвоєння знань, опанування узагальнених способів дій, формування прийомів і способів дій, їх програм, алгоритмів, внаслідок чого розвивається власне суб'єкт навчальної діяльності. Саме це визначає її предмет
та основний зміст.
Засоби навчальної діяльності
По-перше, це інтелектуальні дії (операції мислення), лежать в основі пізнавальної та дослідницької функцій навчальної діяльності: аналіз, синтез, узагальнення, класифікація та ін..
По-друге, це знакові та мовні засоби, у формі яких засвоюється досвід, відрефлексовується та відтворюється індивідуальний досвід.
По-третє, це так звані фонові знання, включення до яких нових знань структурує індивідуальний досвід суб'єкта.
Під способом навчальної діяльності розуміють форму отримання знання. Способи навчальної діяльності можуть бути, за В. Давидовим, такими: репродуктивними, проблемно-творчими, дослідницько-пошуковими.
Під способом навчальної діяльності розуміють форму отримання знання. Способи навчальної діяльності можуть бути, за В. Давидовим, такими: репродуктивними, проблемно-творчими, дослідницько-пошуковими.
Продуктомнавчальної діяльності є структуроване та актуалізоване знання, на якому грунтується вміння розв'язувати завдання в різних сферах науки та практики, які потребують його застосування. Продуктом навчальної діяльності є також внутрішні новоутворення психіки і діяльності (у мотиваційному, ціннісному та смисловому аспектах).
Результатомнавчальної діяльності завжди є поведінка суб'єкта. Це можуть бути його прагнення продовжувати цю діяльність, інтерес до неї, позитивні емоції або небажання, уникнення, негативне ставлення до школи та навчання.
Основні компоненти структури навчальної діяльності
мотивація;
навчальні завдання у певних ситуаціях у різних формах;
навчальні дії; контроль, що переходить у самоконтроль;
оцінка, що переходить у самооцінку.
Навчальна діяльність має такі особливості
спрямована на володіння навчальним матеріалом та розв'язання навчальних завдань;
сприяє засвоєнню загальних способів дій і наукових понять, що передує розв'язанню завдань — у цьому полягає принципова відмінність навчальної діяльності від учіння методом спроб і помилок, коли програма дій попередньо не засвоєна;
зумовлює зміни в суб'єкті (зміни психічних властивостей і поведінки людини залежать від результатів її дій).
Психологічний зміст навчальності
Гальперін Петро Якович (1902 – 1988)
Доктор психологічних наук, професор, активний учасник Харківської групи психологів.
Автор всесвітньо визнаної теорії поетапного формування розумових дій і понять
Поетапне формування розумових дій і понять (по П.Я.Гальперіну)
Типи учіння
Традиційна модель навчання
Характерні особливості:
В основі традиційної форми навчання лежить комунікативна модель навчання, у відповідності з якою процес навчання розглядається як обмін інформацією між учителем і школярем. Учитель доповнює знання учнів новою інформацією, яка є в його повідомленні; учні відповідають, повідомляючи про те, що їм зрозуміло із повідомлення вчителя. Розвиваючий ефект навчання в даному випадку пов’язаний з оволодінням мовою науки, її понятійним апаратом, методами доказу.
При використанні традиційної форми навчання слід звернути увагу на:
При використанні традиційної форми навчання слід звернути увагу на:
Мотивацію учнів до сприймання навчального матеріалу. Вона досягається перш за все постановкою чіткої мети навчання.
Внутрішнє ставлення вчителя до матеріалу, що повідомляється. Це виявляється в зацікавленому спілкуванні вчителя з учнями по матеріалу уроку.
Використання технічних засобів навчання.
Глибоко продуману логіку викладання.
Підбір в рамках програми матеріалу, якого немає в підручниках, посібниках
Суть проблемного навчання полягає в активізації творчої самостійності учня. Учитель ставить проблему, учні самостійно знаходять шляхи її вирішення. Психологічно проблемне навчання спрямоване на розвиток мислення і засноване на розумінні його як процесу вирішення задач.
Рівні проблемного навчання
Проблемний виклад матеріалу вчителем. Використовуються дані історії науки, порівнюються різні точки зору, показуються шляхи їх наукового вирішення.
Постановка проблеми: різні точки зору даються у викладі вчителя, проблема вирішується учнями під керівництвом вчителя.
Учитель ставить проблему, озброює учнів необхідним інструментарієм для її вирішення і керує пошуком розв’язання проблеми. Вчитель не дає знання, а тільки організовує, направляє і коректує пізнання учнів.
Переваги проблемного навчання
Воно вчить мислити логічно, науково, творчо.
Робить навчальний матеріал більш доказовим і переконливим для учнів, формує знання-переконання.
Сприяє формуванню логічних знань
Впливає на емоційну сферу школяра, формуючи почуття впевненості в своїх силах, радість і задоволення від напруженої розумової роботи.
Формує елементарні навички пошукової і дослідницької роботи.
Активно формує і розвиває інтерес до предмету, позитивне ставлення до навчання.
Модель програмованого навчання
Характерні особливості:
Навчальний матеріал розбивається на невеликі частини, порції.
Ці порції матеріалу подаються кожному учневі індивідуально.
За засвоєнням кожної порції матеріалу встановлюється покроковий зворотній зв'язок.
Переваги програмованого навчання
Учень працює в індивідуальному, властивому йому темпі розумової діяльності.
В програмованому навчанні максимально виключається нерозуміння інформації, оскільки помилкова відповідь на невелику порцію матеріалу зразу ж коректується.
Недоліки програмованого навчання
Учень спілкується з програмою чи комп’ютером і перестає спілкуватися в процесі набуття знань з учителем.
Знижується рівень мовного розвитку.
Учень привчається думати без варіантів, в рамках заданої програми.
Занков Леонід Володимирович (1901 – 1977)
Російський психолог, педагог, академік АПН, розробник теорії розвиваючого навчання.
“Розум, серце, руки – ось що потрібно розвивати у дітях як єдине ціле”
Система розвиваючого навчання Л.В.Занкова
Особливості :
В основі цієї експериментальної системи навчання лежить ідея пошуку таких шляхів і методів навчання, які виявилися б найбільш ефективними для загального розвитку дитини. Акцент в дидактичній системі ставиться на глибоке осмислення учнями навчального матеріалу, розуміння органічного зв’язку частин матеріалу, самостійний пошук відповідей на проблемні запитання учителя, оволодіння учнями методами самоконтролю і самоперевірки.
Цільові орієнтації
Високий загальний розвиток особистості.
Створення основи для всестороннього гармонійного розвитку (гармонізація змісту).
Гіпотези Л.В. Занкова
Гіпотези Л.В. Занкова
Розвиток розуміється як поява новоутворень в психіці дитини, які не викликані безпосередньо навчанням, а виникли в результаті внутрішніх інтеграційних процесів.
Загальний розвиток є появою таких новоутворень у всіх сферах психіки.
Знання самі по собі ще не забезпечують розвиток, хоч і є його передумовою.
Тільки загальний розвиток створює фундамент гармонійного розвитку людини.
В процесі навчання виникають не знання, вміння і навички, а їх психологічний еквівалент – когнітивні (пізнавальні структури). Когнітивні структури – це схеми, через які людина дивиться на світ, бачить і розуміє його.
Принципи системи
Цілеспрямований розвиток на основі комплексної розвиваючої системи.
Системність і цілісність змісту.
Ведуча роль теоретичних знань.
Навчання на високому рівні труднощів.
Навчання швидким темпом.
Усвідомлення школярами процесу учіння.
Включення в процес навчання не тільки раціональної, але і емоційної сфери.
Проблемність змісту.
Варіативність процесу навчання, індивідуальний підхід.
Робота над розвитком всіх (сильних і слабких дітей).
Теорія навчальної діяльності Д.Б.Ельконіна і В.В.Давидова
Особливості:
В основі цієї системи навчання лежить точка зору про те, що у школярів є резерви розумового розвитку, які реалізуються, якщо навчати дітей по принципово нових, експериментальних програмах, провідною ланкою яких виступають знання теоретичного, узагальненого характеру.
Акцент цілей
Формувати теоретичну свідомість і мислення.
Передати дітям не тільки знання – ЗУНи, скільки способи розумових дій .
Відтворювати в навчальній діяльності дітей логіку наукового пізнання.
Автори теорії розвиваючого навчання
Гіпотези Д.Б.Ельконіна – В.В.Давидова
Дітям з дошкільного віку доступні багато загальних теоретичних понять; вони приймають і засвоюють їх раніше, ніж навчаються діяти з їх частковими емпіричними проявами.
Можливості дитини до навчання (і, відповідно, розвитку) великі, але не використовуються школою.
Можливості інтенсифікувати розумовий розвиток лежать перш за все в змісті навчального матеріалу, тому основою розвиваючого навчання служить його зміст, від якого залежні методи організації навчання.
Підвищення теоретичного рівня навчального матеріалу в початковій школі стимулює ріст розумових здібностей дитини.
Особистісно-орієнтоване розвиваюче навчання (І.С.Якиманська)
Особливості
В технології особистісно-орієнтованого розвиваючого навчання особливе значення надається такому фактору розвитку як суб’єктивний досвід життєдіяльності, який дитина набуває до школи в конкретних умовах сім’ї, соціокультурного оточення, в процесі сприймання і розуміння ними світу людей і речей. Технологія особистісно-орієнтованого навчання полягає в поєднанні навчання, яке розуміється як нормативно-відповідна діяльність суспільства, і учіння, як індивідуально значимої діяльності окремої дитини. Її зміст, методи, прийоми спрямовані головним чином на те, щоб розкрити і використати суб’єктивний досвід кожного учня, допомогти у становленні особистісно значимих способів пізнання шляхом організації цілісної навчальної (пізнавальної ) діяльності.
Гіпотези
Гіпотези
Учень не стає суб’єктом навчання, а є ним з самого початку, як носій суб’єктивного досвіду.
Учіння не є пряма похідна від навчання, а самостійне, індивідуальне, особистісно значиме, а тому і дуже дієве джерело розвитку.
“Вектор розвитку “ будується від учня до визначення індивідуальних педагогічних впливів, що сприяють його розвитку.
Учень цінний відтворенням не стільки суспільного, скільки індивідуального досвіду і розвитку на його основі.
Психологічні основи індивідуального підходу у навчанні
Психологічний портрет учня із слабкою нервовою системою
Частіше всього такий учень є спокійний, тихий, обережний.
Не може тривалий час приймати участь в рухливих іграх, що пов”язано з невеликим запасом сил, підвищеною стомлюваністю.
Часто має схильність до акуратності, що доходить до педантизму; йому подобається сам процес наведення порядку, прибирання.
Виділяється підвищеною вразивістю.
Легко збудливий, болісно реагує на незадоволення дорослих, що оточують його.
Невпевненість в собі, боязнь невдачі, недовірливість, прихованість.
Психологічний портрет учня з сильною нервовою системою
Частіше всього такий учень впевнений в собі, життєрадісний, не відчуває якого-небудь напруження у навчанні, легко засвоює значний за обсягом матеріал.
Він завжди повний енергії, невтомний, постійно готовий до діяльності.
Майже не буває втомленим.
Включаючись в роботу, він майже не відчуває труднощів; йому не заважають додаткові навантаження, перехід до нової діяльності легкий.
Велика ефективність у використанні часу.
Витривалість, відсутність зупинок у роботі.
Психологічний портрет рухливого учня
Непосидючі, незібрані, не вміють зосередитись на уроці.
Їх постійно щось відволікає, вони вертяться, розмовляють, перекладають книги і т.д.
Їм сумно займатися якоюсь однією діяльністю, як звичайно, у них багато занять.
Рухливий учень не складає для себе якихось графіків, розкладів, всі свої справи він тримає в голові.
Такий учень здатний на ходу приймати рішення чи змінювати попередній намір, швидко і легко пристосовуватись до нових умов і обставин.
Нерідко висока рухливість нервової системи проявляється у високій руховій активності, в характерних особливостях мовлення.
Психологічний портрет учня з інертною нервовою системою
Набагато спокійніший на уроках.
Не схильний “розкидатися” на різноманітні заняття; частіше всього його вільний час зайнятий учінням, підготовкою до уроків.
Кожна непередбачена обставина вибиває його з робочої колії.
Багато часу і сил приділяє таким дрібницям, які інші діти не помічають.
Неприємності, невдачі, образи він не забуває зразу. Вони тривалий час залишаються у його свідомості, заважаючи рухатись вперед.
Мовлення частіше всього непоспішливе, уповільнене, міміка і жестикуляція практично відсутні.
Навчальні ситуації, що диференціюють учнів із сильною і слабкою нервовою системою
Ситуації, що вимагають тривалого розумового напруження (важкий урок, написання твору, підготовка домашнього завдання).
Тривалий шкільний день.
Екзамен, контрольна робота.
Урок, на якому потрібно працювати в швидкому темпі.
Ситуація після невдалої відповіді, після зауваження.
Урок, на якому постійно потрібно розподіляти увагу.
Робота в шумному, неспокійному оточенні.
Виконання монотонної роботи.
Виконання роботи за алгоритмом, а також роботи, яка вимагає систематизації і планування.
Самоконтроль.
Навчальні ситуації, що стимулюють прояви рухливості-інертності нервової системи
Завдання, різноманітні за змістом і способом вирішення.
Ситуації, які вимагають високого темпу роботи.
Ситуації, які вимагають швидкого переключення уваги.
Ситуації, коли час роботи дуже обмежений.
Одноманітна, монотонна робота.
Тривала робота, що вимагає високого розумового напруження.
Одночасне засвоєння нового і повторення старого матеріалу.
Педагогічно занедбані діти
Причини: В більшості випадків педагогічна занедбаність пов’язана з особливостями сімейного виховання, з нестачею турботи батьків про дитину, про її розвиток.
Характерні особливості:
відсутність мотивів учіння;
не сформованість готовності до школи;
відсутність елементарних вмінь та навичок;
неправильне ставлення до праці (неакуратність)
Психологічні рекомендації:
тримати тісний зв'язок з батьками, проводити з ними необхідну профілактичну роботу;
формувати у дитини позитивне ставлення до навчання;
використовувати можливості оцінки для підкреслення навіть найменших успіхів у навчанні;
розвивати елементарні вміння і навички: вміння планувати, швидко читати, аналізувати, робити певні висновки, абстрагувати і т.д.;
розвивати пізнавальні інтереси, інтереси до конкретних навчальних предметів;
контролювати діяльність таких дітей, виховувати в них посидючість, стриманість, бажання доводити роботу до кінця.
такі діти неуважні, часто відволікаються, важко розподіляють і переключають увагу;
важко розуміють пояснення вчителя, сидять на уроці з відсутнім поглядом;
часто скаржаться на головні болі, запаморочення;
втома у них розвивається різко зниженою розумовою працездатністю, уповільненим темпом діяльності;
як правило, вони не встигають виконати завдання з усім класом;
такі діти не здатні до тривалого розумового напруження.
Психологічні рекомендації:
потрібно чітко виділити причину, що призвела до такого стану;
потрібно пам’ятати, що в основі порушень пізнавальної діяльності лежить послаблення розумової працездатності, а не розумова відсталість;
додаткові навчальні навантаження, психоемоційна напруга, пов’язана з конфліктною ситуацією у відносинах з вчителями, батьками, поглиблюють навчальні труднощі, погіршують психічний і функціональний стан дитини;
головною допомогою таким дітям є:
організація охоронного режиму;
повноцінний сон, відпочинок на свіжому повітрі;
зниження навчальних навантажень;
раціональна організація домашніх навчальних занять.
проводити роботу з батьками. Рекомендувати їм не карати дітей за низькі навчальні успіхи, не виражати свого незадоволення, а навпаки, підтримувати їх, турбуватися про їх здоровя.
Діти з тимчасовою затримкою психічного розвитку
Причини:
патологія вагітності і пологів у матері;
погана спадковість;
перенесені дитиною тяжкі захворювання, травми, особливо у ранньому віці;
дефіцит материнської ласки, людської уваги, тепла, недостатній догляд за дитиною, недоотримання інформації.
Характерні особливості:
на момент вступу в школу у таких дітей , як правило, не відбувається формування шкільно-значимих функцій;
у порівнянні з ровесниками, які поступають в перший клас, у них спостерігається надто недостатній запас знань, інформації, умінь;
вузький кругозір, бідна мова, слабо розвинуті моторні навички;
ці діти не усвідомлюють себе учнями;
в поведінці переважають дитячість, безпосередність, ігрові інтереси, прагнення тільки до отримання задоволення;
на уроках вони стають в’ялими, або навпаки, надто занепокоєними, зовсім не можуть зосередитись на завданні;
для таких учнів характерне стійке зниження працездатності з порушеннями уваги, пам’яті, здатності переключатися з одного виду діяльності на інший;
на фоні стійкого невстигання часто відмічаються труднощі навчання, пов’язані з недостатнім розвитком мови, моторної сфери.
Психологічні рекомендації:
Психологічні рекомендації:
діти, що мають затримку психічного, мовного, моторного розвитку, здатні засвоювати шкільну програму тільки при індивідуальному підході, своєчасній і правильній допомозі вчителя;
необхідно вияснити причину невстигання, поговорити з батьками, проаналізувати умови життя і розвитку дитини;
для ефективного вирішення питань частіше всього необхідно переконати батьків проконсультуватися у дитячого психоневролога;
звернути увагу, як працює дитина: чи встигає за темпом всього класу, чи швидко стомлюється; в усіх ситуаціях потрібно зберігати спокійний тон, не кричати, не ображати дитину перед усім класом, бути доброзичливим;
працюючи з таким учнем, потрібно не допускати утворення педагогічної занедбаності;
ні в якій мірі таку дитину не потрібно підганяти, а тим більше знижувати оцінку за те, що не встигла виконати завдання;
забезпечити такій дитині можливість працювати у властивому їй темпі;
не скупіться на похвалу навіть за незначні успіхи;
необхідно враховувати, що діти, які мають тимчасову затримку у розвитку, відрізняються від розумово відсталих саме тим, що добре сприймають допомогу, яку ї пропонують.
Нервові діти
Причини:
остаточні явища раннього органічного пошкодження нервової системи: патологія вагітності і пологів, часті хвороби, травми голови і інші несприятливі впливи в перші роки життя;
психогенні фактори: психічні травми, пов’язані з переляком, страхом, психотравмуючими ситуаціями, що виникли в результаті порушень міжособистісних відносин (сварки, розлучення, алкоголізм батьків, хвороби, смерть близьких, жорстке, несправедливе ставлення до дітей, конфлікт з учителем, порушення шкільної адаптації).
Характерні особливості:
частіше всього дають зриви ослаблені, хворі, інфантильні, тривожні діти, з підвищеною ранимістю нервової системи;
невротичні і неврозоподібні порушення нервово-психічної сфери зустрічаються не ізольовано, а в різних поєднаннях; найбільш часто вони проявляються у вигляді заїкання, нервового тику, нічного нетримання сечі, порушення сну і т.д.;
сприятливим грунтом їх виникнення є ослаблена нервова система;
такі діти бувають в’ялими, плаксивими, нервовими, часто з пониженим фоном настрою, поганим апетитом, схильністю до страхів;
як правило, у них порушується сон: він стає поверховим, тривожним, супроводжується сновидіннями, що викликають почуття страху, тривоги;
адаптація до умов школи протікає важко.
Психологічні рекомендації:
Психологічні рекомендації:
досвід показує, що яке б нервово-психічне порушення не спостерігалося в дитини, для неї воно саме є вже психотравмуючим фактором і веде до виникнення тяжких переживань і ряду вторинних нашарувань (нерішучості, соромливості, невпевненості);
вчителям, вихователям, батькам потрібно бути більш чутливими до таких дітей;
ні в якому випадку не можна їх ганити чи карати;
не допускати, щоб інші учні сміялися над ними, дражнили, давали їм образливі прізвища;
не потрібно забувати, що засудження, насмішки однокласників, докори і покарання дорослих, як правило, поглиблюють відчуття вини, створюють негативний фон настрою, приводять до наростання боязливості, плаксивості;
при невротичних порушеннях не можна акцентувати увагу дітей на їх недоліках: чим менше дитина про них думає, тим менше вони проявляються;
важливо навколо таких дітей в школі і дома створити урівноважене, спокійне оточення, забезпечити достатній за тривалістю сон, відпочинок на повітрі, правильний режим харчування, зменшити навчальне навантаження;
необхідно зрозуміти, що зовнішньо схожі невротичні і неврозоподібні порушення відрізняються за своєю природою і вимагають часто протилежних способів медичної і педагогічної корекції.