1. Філософський період (бл. VIII ст. до н.е. – середина ХІХ ст., визначальний для всієї політичної науки). Політичне знання не виділялося із філософського знання і майже не мало експериментальної основи. Даний період характеризується постановкою та спробою філософського вирішення політичних проблем: божественного походження влади (давньоєгипетські тексти ІІІ-ІІ тис до н.е. гебрайський «Танах», Аврелій Авґустін, Тома Аквінський та критикою таких поглядів (Сідхартха Гаутама Будда, Каутіль’я тощо), пріоритету суспільства над індивідом чи навпаки (Руссо, Монтеск’є), закону і традиції (конфуціанці, легісти тощо), форм правління і державного ладу (Геродот та ін.), справедливості і закону (Сократ, Ксенофон), суспільної домовленості, природного права тощо. В цей період були побудовані перші завершені політичні вчення (Платон, Арістотель), якими політична наука користується дотепер.
Платон
(427–347 до. н.е.) - автор діалогу “Pol®teja”
(трад. пер. “Держава”)
2. Науковий період (середина ХІХ ст. – 1948 р.). Політична наука відділяється від філософії стає емпіричною. У 1857 р. Ф. Лібер починає читати курс політичної науки у Колумбійському коледжі, де створюється кафедра історії і політичної науки, а у 1880 р. – школа політичної науки (засн. Дж. Берджес). 1872 р. виникає «Приватна школу політичної освіти» (Франції), а 1885 р. – Лондонська школа економічних і політичних наук.
3. Інституціональний період (з 1948 дотепер). Становлення політичної науки завершується. У 1948 році в Парижі відбувся організований ЮНЕСКО міжнародний колоквіум, де було визначено назву дисципліни («політична наука») та її зміст, а також рекомендовано запровадити її як обов’язковий предмет в усі університети світу.