Вакцинація також є одним із факторів виникнення ГГ, причому у 2/3 випадків ураження виникає після 2 або навіть 3 ін'єкції вакцини.
До виникнення і прогресування гломерулонефриту може приводити наявність в організмі вогнищ хронічної інфекції: каріозних зубів, запалення мигдаликів (тонзиліт), додаткових пазух носа (гайморити, фронтити), а також охолодження, схильність до алергічних реакцій, перевтома.
Приблизно в половині випадків захворювання характеризується зменшенням кількості сечі, зміною її кольору («м'ясні помиї»), набряками тіла, які виникають швидко, іноді на протязі декількох годин і локалізуються на обличчі, тулубі, кінцівках. Спостерігається підвищенням артеріального тиску (гіпертензія).
Приблизно в половині випадків захворювання характеризується зменшенням кількості сечі, зміною її кольору («м'ясні помиї»), набряками тіла, які виникають швидко, іноді на протязі декількох годин і локалізуються на обличчі, тулубі, кінцівках. Спостерігається підвищенням артеріального тиску (гіпертензія).
ГГ можна підозрювати у випадку виявлення в сечі еритроцитів і білка в поєднанні з АГ і набряками через 1- 4 тижні після стрептококової чи іншої інфекції.
ГГ можна підозрювати у випадку виявлення в сечі еритроцитів і білка в поєднанні з АГ і набряками через 1- 4 тижні після стрептококової чи іншої інфекції.
характерні діагностичні критерії гострого гломерулонефриту гіпертензія, набряки, брадикардія.
Клінічний аналіз сечі - поєднання протеїнурії (до 3 г\ добу на протязі 2-8 тижнів) та гематурії (в полі зору 5-50 еритроцитів, сеча набуває вигляду «м'ясних помиїв» ), вираженої на початку хвороби, яка поступово зменшується через декілька днів.
Клінічний аналіз сечі - поєднання протеїнурії (до 3 г\ добу на протязі 2-8 тижнів) та гематурії (в полі зору 5-50 еритроцитів, сеча набуває вигляду «м'ясних помиїв» ), вираженої на початку хвороби, яка поступово зменшується через декілька днів.
Загальний аналіз крові - легка анемія (зниження кількості еритроцитів і гемоглобіну), помірний лейкоцитоз, еозинофілія, лімфопенія, зростання ШОЕ до 20-50 мм\год.
- Біопсія з патоморфологічним дослідженням нефробіоптату дозволяє виставити нозологічний діагноз.
- УЗД нирок: контури гладкі, розміри незмінені або збільшені (при ГНН), ехогенність знижена.
- ЕКГ при АГ виявляє перевантаження лівого шлуночка і можливі порушення ритму.
Мета лікування. Повне видужання, попередження і усунення ускладнень.
Мета лікування. Повне видужання, попередження і усунення ускладнень.
Режим ліжковий, далі напівліжковий протягом 1-3 тижнів, при зникненні набряків і нормалізації АТ – розширення режиму.
Обмеження кухонної солі до 1-2 г/добу, рідини (об’єм отриманої рідини розраховують із врахуванням діурезу за попередній день + 300 мл), білку до 0,5-1 г/кг/добу.
Виключають гострі приправи, м’ясні, рибні і овочеві бульйони, підливки, міцні каву і чай, консерви. Заборона паління і вживання алкоголю.
Медикаментозне лікування
Антибактеріальне лікування - при наявності вогнища інфекції або гострого інфекційного захворювання (бензилпеніцилін або цефалексін
Симптоматичне лікування
- При АГ – інгібітори АПФ, блокатори кальцієвих каналів, діуретики.
- При набряках і лівошлуночковій недостатності – діуретики
ХГ – це групове поняття, яке включає захворювання клубочків із загальним, частіше всього імунним механізмом ураження дегенеративні зміни епітелію канальців і прогресуюче розростання сполучної тканини, з поступовим зниження функції нирок і розвитком ниркової недостатності.
ХГ – це групове поняття, яке включає захворювання клубочків із загальним, частіше всього імунним механізмом ураження дегенеративні зміни епітелію канальців і прогресуюче розростання сполучної тканини, з поступовим зниження функції нирок і розвитком ниркової недостатності.
діагностують у тому випадку, якщо через 2-3 міс після ГГ зберігається незначно виражений сечовий синдром або набряки, підвищення АТ.
Хронічний ГН:
Хронічний ГН:
первинно-хронічний
вторинно-хронічний гломерулонефрит
Стадії хронічного ГН:
догіпертензивна
гіпертензивна,
стадія ниркової недостатності
(виділяють її чотири ступені);
Варіанти перебігу:
Сечовий синдром;
Нефротичний синдром;
Фази хронічного гломерулонефриту:
Загострення;
Ремісії.
Розрізняють форми ХГ : нефротичну, гіпертонічну, змішану, латентну, гематуричну.
залежать від клінічної форми, стадії хвороби, стану ниркової функції.
залежать від клінічної форми, стадії хвороби, стану ниркової функції.
В ангіпертензивній стадії: загальна слабкість, швидка втомлюваність, тупий ниючий біль в поперековій ділянці, зміни кольору сечі, набряки під очима, на обличчі, на ногах.
В гіпертензивній стадії: приєднуються головні болі, запаморочення, часті носові кровотечі, задишка, серцебиття, напади ядухи вночі. Стан хворих в період ремісії задовільний, а в період загострення тяжкий.
В стадії ниркової недостатності хворих турбує нудота, блювання, свербіння шкіри, втрата зору, зменшення діурезу аж до анурії. Стан хворих тяжкий, положення в ліжку вимушене. Свідомість в термінальній стадії часто потьмарена, іноді розвивається кома
відрізняються доброякісним поступовим перебігом. ХХН не розвивається при цих формах багато років – 10-20р і більше. Єдиним проявом можуть бути зміни виявлені в ан. сечі (незначна протеїнурія, еритроцитурія, циліндрурія), у хворого нема жодних неприємних відчуттів, відсутні набряки. При гіпертензії - головні болі, головокружіння, задишка.
відрізняються доброякісним поступовим перебігом. ХХН не розвивається при цих формах багато років – 10-20р і більше. Єдиним проявом можуть бути зміни виявлені в ан. сечі (незначна протеїнурія, еритроцитурія, циліндрурія), у хворого нема жодних неприємних відчуттів, відсутні набряки. При гіпертензії - головні болі, головокружіння, задишка.
При об’єктивному обстеженні - незначна пастозність під очима.
При дотриманні відповідних лікувально - профілактичних рекомендацій такий стан може тривати роками і десятиріччями. Розвиток гіпертензії при ХГ свідчить про перехід ангіпертензивної стадії хвороби в гіпертензивну стадію, при якій хворий має дотримуватись більш строго режиму і дієти, постійно приймати ліки від гіпертензії.
характеризується найбільш тяжким перебігом і швидким прогресуванням. Ознаки ХНН появляються через 5-7 років від початку захворювання. Характеризується поєднанням нефротичного і гіпертонічного синдромів (масивна протеїнурія гіпо- і диспротеїнемія, підвищення АТ, зміни очного дна, гіпертрофія лівого шлуночка).
характеризується найбільш тяжким перебігом і швидким прогресуванням. Ознаки ХНН появляються через 5-7 років від початку захворювання. Характеризується поєднанням нефротичного і гіпертонічного синдромів (масивна протеїнурія гіпо- і диспротеїнемія, підвищення АТ, зміни очного дна, гіпертрофія лівого шлуночка).
ХГ може проявлятись у варіанті з сечовим або нефротичним синдромом.
набряки тіла, збільшення виділення білка із сечею (понад 3,5-4 г\добу), зміни деяких показників крові. Нефротичний варіант ХГ небезпечніший, він прогресує швидше, супроводжується значним зниженням опірності організму до інфекцій внаслідок зниження рівня гамма-глобулінів. Погано лікуються інтеркурентні захворювання (фурункульоз, пневмонія, бешиха), вони сприяють прогресуванню хвороби і часто бувають причиною смерті хворих. Причинами переходу сечового синдрому у нефротичний можуть бути інфекційні захворювання, переохолодження, оперативні втручання.
набряки тіла, збільшення виділення білка із сечею (понад 3,5-4 г\добу), зміни деяких показників крові. Нефротичний варіант ХГ небезпечніший, він прогресує швидше, супроводжується значним зниженням опірності організму до інфекцій внаслідок зниження рівня гамма-глобулінів. Погано лікуються інтеркурентні захворювання (фурункульоз, пневмонія, бешиха), вони сприяють прогресуванню хвороби і часто бувають причиною смерті хворих. Причинами переходу сечового синдрому у нефротичний можуть бути інфекційні захворювання, переохолодження, оперативні втручання.
Здійснюється з врахуванням клінічного варіанта, фази та стадії хвороби.
Здійснюється з врахуванням клінічного варіанта, фази та стадії хвороби.
Хворому слід уникати переохолоджень, фізичних перевантажень, емоційних стресів. В період загострення лікування стаціонарне.
Дієта № 7 з обмеженням солі до 10 г, при нефротичному варіанті до 6-8 г.
Медикаментозне лікування: патогенетичне (кортикостероїди, цитостатики, амінохінолінові препарати), симптоматичне (гіпотензивні, діуретики), антикоагулянта і антиагреганти. Іноді гемосорбція і плазмаферез. Якщо виникають інфекційні ускладнення – призначають антибіотики.
В період ремісії – санаторно-курортне лікування.
При Високій ступені ХНН і вираженою азотемією призначають хронічний гемодіаліз або трансплантацію нирки.
– це неспецифічне інфекційно-запальне захворювання нирок із ураженням, чашечок та мисок, канальців, сполучно – тканинної основи нирок з подальшим ураженням судин і клубочків.
– це неспецифічне інфекційно-запальне захворювання нирок із ураженням, чашечок та мисок, канальців, сполучно – тканинної основи нирок з подальшим ураженням судин і клубочків.
Первинний пієлонефрит розвивається на фоні незміненого відтоку сечі, становить 20% усіх випадків.
Вторинний пієлонефрит зумовлений застоєм сечі спостерігається у 80% хворих.
Викликають пієлонефрит різні мікроорганізми, зокрема кишкова паличка. У нирку бактерії потрапляють по лімфатичних судинах. Із сечових шляхів, а також із сусідніх органів (червоподібний відросток, кишки, статеві органи). Мікроорганізми можуть потрапляти в нирки з віддалених вогнищ інфекції (мигдалики, додаткові пазухи носа, каріозні зуби, жовчні шляхи).
Викликають пієлонефрит різні мікроорганізми, зокрема кишкова паличка. У нирку бактерії потрапляють по лімфатичних судинах. Із сечових шляхів, а також із сусідніх органів (червоподібний відросток, кишки, статеві органи). Мікроорганізми можуть потрапляти в нирки з віддалених вогнищ інфекції (мигдалики, додаткові пазухи носа, каріозні зуби, жовчні шляхи).
Посилюють можливість розвитку пієлонефриту наявність перешкод для відтоку сечі - камінці, рубці, перегини сечоводів, опущення нирки, природжені аномалії, збільшення передміхурової залози.
Можливість виникнення пієлонефриту посилюють захворювання с-с системи з порушення кровообігу, цукровий діабет, різні виснажливі хвороби, переохолодження тіла, запори, зловживання деякими ліками (сечогінні, фенацетин, ацетилсаліцилова кислота, анальгін, амідопірин), а також вагітність, яка викликає порушення відтоку сечі.
Клінічні прояви:
Клінічні прояви:
Інтоксикаційний синдром.
Синдром місцевого запалення – болі у попереку різної інтенсивності, у ділянці нирок, які поширюються вниз, у пахову та надлобкову область. Рідко спостерігається іррадіація у верхню частину живота, у ліве підребер’я, спину. Болі посилюються вночі, при кашлі, русі відповідною ногою.
Дизуричний синдром – печія, різі, часті позиви на сечовиділення.
При об’єктивному обстеженн і- ознаки синдрому загальної інтоксикації: гіперемія обличчя, пітливість, болючість м’язів, також істеричність склер.
При бімануальній пальпації визначається болючість у підребер’ї та поперековій області, Може виявлятися напруження м’язів, підвищення м’язового тонусу в поперековій ділянці та підребер’ях на боці ураження. Симптом Пастернацького позитивний або різко позитивний у більшості випадків, але може бути і негативним. У перші дні захворювання пальпується збільшена, болюча нирка.
У загальному аналізі крові - виражений лейкоцитоз до 30-40х10·9/л, нейтрофільний зсув лейкоцитарної формули вліво із збільшенням числа паличкоядерних лейкоцитів, появою юних форм. Підвищення ШОЕ до 40-80 мм/год, можливе зниження гемоглобіну.
У загальному аналізі сечі- протеїнурія (в більшості випадків не перевищує 1,0 г/л.
Лейкоцити (піурія) – найхарактерніша ознака пієлонефриту.
Еритроцитурія спостерігається не завжди (травматизація каменем або некроз ниркових сосочків).
Циліндрурія виявляється при тяжкому перебігу хвороби. Характерні зернисті або восковидні циліндри.
Мікробіологічне дослідження сечі. Бактеріурія – характерна і найбільш рання лабораторна ознака гострого пієлонефриту, виявляється в більшості випадків. Діагноз ГП підтверджує тільки справжня бактеріурія – не менше 50-100 тисяч мікробних тіл у 1 мл сечі.
Порушення азотовидільної функції нирок.
Імунологічні порушення
Екскреторна урографія дозволяє виявити конкременти та ознаки, які не виявляються при оглядовому дослідженні, дискінезії сечовивідних шляхів (мисок і сечоводів), їх розширення і звуження.
Екскреторна урографія дозволяє виявити конкременти та ознаки, які не виявляються при оглядовому дослідженні, дискінезії сечовивідних шляхів (мисок і сечоводів), їх розширення і звуження.
Висхідна пієлографія – використовується рідко
Радіоізотопна реографія - дозволяє оцінити функціональний стан обох нирок.
Радіоізотопне сканування.
Ехографія нирок.
Термографія
Ендоскопічне дослідження (цистоскопія, хромоцистоскопія).
Режим ліжковий, молочно-рослина дієта з виключенням алкоголю, гострих страв,консервів, кави;
Режим ліжковий, молочно-рослина дієта з виключенням алкоголю, гострих страв,консервів, кави;
Рекомендовано пиття відвару шипшини, компотів, мінеральних вод до 3 л/д;
Антибіотикотерапія (з врахуванням збудника і його чутливості):
Пеніциліни;
Нітрофурани;
Спазмолітики;
Діуретики;
– це хронічне неспецифічне
– це хронічне неспецифічне
запалення захворювання
інтерстиціальної тканини нирок
і слизової оболонки мисок з
наступним ураженням
кровоносних судин
і тенденцією до
прогресування.
Періодичне, «безпричинне», раптове підвищення температури тіла до 37,2-37,50С, іноді протягом тижнів і місяців.
Періодичне, «безпричинне», раптове підвищення температури тіла до 37,2-37,50С, іноді протягом тижнів і місяців.
Біль у ділянці попереку, часті позиви та біль при сечовипусканні, зниження працездатності, апетиту, кволість, швидка втомлюваність.
У пізніших стадіях ХП – гіпертензія.
Розвивається недокрів'я, блідість шкіри, задишка. При первинно-хронічному пієлонефриті недокрів'я, гіпертензія часто перші ознаки захворювання, які змушують хворого звернутися до лікаря.
Загострення ХП за клінічними проявами нагадує гострий пієлонефрит. З'являються підвищення температури тіла, нерідко до 38-39 0С, погіршується загальний стан, виникають болі в поперековій ділянці, дизуричні явища, анорексія, нудота, блювота, болі в животі, головні болі.
одутловатість обличчя, пастозність або набряклість повік, особливо під очима. Зрідка набряки на н/к. Типовий ранковий максимум набряклості. Блідість шкіри. При приєднанні ХНН –сухість шкіри, сірувато-жовтий, землистий колір. Зростають набряки. Язик сухий, з брудно-коричневим нальотом, слизова оболонка губ суха і груба.
одутловатість обличчя, пастозність або набряклість повік, особливо під очима. Зрідка набряки на н/к. Типовий ранковий максимум набряклості. Блідість шкіри. При приєднанні ХНН –сухість шкіри, сірувато-жовтий, землистий колір. Зростають набряки. Язик сухий, з брудно-коричневим нальотом, слизова оболонка губ суха і груба.
С-м Пастернацького позитивний, але не завжди.
Клінічний аналіз крові: лейкоцитоз, прискорена ШОЕ. Міра вираженості змін залежить від проявів запального процесу. Анемія нормохромна, збільшене число ретикулоцитів, анемія стійка до лікування.
Клінічний аналіз крові: лейкоцитоз, прискорена ШОЕ. Міра вираженості змін залежить від проявів запального процесу. Анемія нормохромна, збільшене число ретикулоцитів, анемія стійка до лікування.
Клінічний аналіз сечі: протеїнурія (>1г/л), лейкоцитурія, виявляються активні лейкоцити, гіалінові та зернисті циліндри, гематурія.
Дослідження добової сечі на білок – у типових випадках не перевищує 1г/л, при нефротичному синдромі - >3г/л.
Проби Нечипоренка, Каковського-Аддіса
Проба Зимницького
Бактеріологічне дослідження сечі
Імунологічні дослідження.
Біохімічні дослідження
При лікуванні слід дотримуватися певного режиму, уникати переохолоджень, фізичних навантажень психоемоційних стресів. Категорично заборонено працювати у нічний час. Щорічно, а при необхідності частіше, хворого госпіталізують для стаціонарного лікування.
При лікуванні слід дотримуватися певного режиму, уникати переохолоджень, фізичних навантажень психоемоційних стресів. Категорично заборонено працювати у нічний час. Щорічно, а при необхідності частіше, хворого госпіталізують для стаціонарного лікування.
Дієта також залежить від форми захворювання. Наприклад при латентній формі призначають загальний стіл із обмеженням солі до 10 г на добу. При нефротичній і гіпертонічній формах кількість солі обмежують до 8-6 г на добу.
Хворі хронічним гломерулонефритом повинні перебувати на диспансерному обліку і один раз на місяць здавати на дослідження сечу. Таким хворим рекомендоване санітарно-курортне лікування в зоні сухого та жаркого клімату. Оскільки в цих умовах виникає розширення периферичних судин, поліпшується ниркова геодинаміка.
захворювання, яке супроводжується утворенням каміння в сечовивідних шляхах людини.
СКХ є найбільш поширене урологічне захворювання та найбільш часта причина госпіталізації урологічних стаціонарів
(до 30-40% хворих всіх вікових груп).
В розвинених країнах світу із 10 млн. населення 400 тис. страждають на СКХ.
