Виховання як цілеспрямований процес соціалізації особистості.
Загальна характеристика процесу виховання.
Формування мотиваційної сфери особистості.
Формування моральної свідомості.
Соціально-психологічні аспекти виховання.
Під особистістю розуміється конкретний людський індивід з притаманними тільки йому розумовими, емоційними, вольовими та фізичними властивостями.
Під особистістю розуміється конкретний людський індивід з притаманними тільки йому розумовими, емоційними, вольовими та фізичними властивостями.
Поняття особистості конкретно-історичне. Особистість розвинулася внаслідок суспільно-історичного розвитку людства. Психологічну та соціальну сутність її визначають належність до певного суспільства, входження в певну систему суспільних відносин, власна активна діяльність та спілкування з іншими людьми.
Особистість — це завжди соціальна істота, суб'єкт міжособових і соціальних відносин та свідомої діяльності.
Структура особистості
Характеристики особистості
Особистість характеризується спрямованістю, тобто стійко домінуючою системою мотивів (інтересів, переконань, ідеалів, смаків тощо), у яких виявляються потреби людини;
глибинними смисловими структурами ("динамічними смисловими системами“), що зумовлюють її свідомість і поведінку, що є стійкими до вербальних впливів, але перетворюються у спільній діяльності у групі
рівнем усвідомленості своїх ставлень до дійсності
Соціалізація особистості
Соціальний розвиток, тобто розвиток людської істоти під впливом зовнішніх соціальних факторів, називають ще соціалізацією (формуванням) особистості.
Під соціалізацією розуміють процес і результат засвоєння та подальшого активного відтворення індивідом соціального досвіду, у перебігу якого він стає особистістю, здобуває необхідних для життя серед людей знань, умінь та навичок, тобто здатності спілкуватися та взаємодіяти з ними під час розв'язання тих чи інших завдань.
Фази соціалізації
Соціальна адаптація - пристосування дитини до рольових функцій (члена сім'ї, шкільного колективу тощо) та норм, що існують в оточуючому середовищі
Інтеріоризація - це процес включення соціальних норм і цінностей у внутрішній світ дитини
Індивідуалізація особистості
Соціальний досвід, який покладено в основу соціалізації особистості, не лише суб'єктивно засвоюється, а й активно трансформується, стаючи основою індивідуалізаціїособистості, тобто процесу набуття людиною власної індивідуальності, неповторності психіки та особистості, своєрідного поєднання фізичних та психічних особливостей.
Інститути соціалізації
Процес соціалізації нерозривно пов'язаний із спілкуванням та спільною діяльністю людей. Здійснюється він як у спеціальних соціальних інститутах, так і через вплив на людину різних некерованих, випадкових факторів, наприклад неформальних компаній, реклами, моди, музики тощо.
До соціальних інститутів, однією з основних функцій яких є саме соціалізація особистості, належать школа, професійні навчальні заклади (профтехучилища, технікуми, коледжі, вузи тощо), дитячі та молодіжні організації та об'єднання. Надзвичайно важливим інститутом соціалізації особистості є сім'я.
Механізми соціалізації
Соціальна фасилітація
Конформність
Конформність - така поведінка, коли людина всупереч власній думці погоджується з оточуючими, пристосовується до них з метою уникнення труднощів у спілкуванні та взаємодії з ними.
Специфічна ознака конформності — наявність внутрішнього конфлікту між тим, що людина думає насправді, та її реальною поведінкою в соціумі.
У процесі соціалізації конформність може відігравати як позитивну, так і негативну роль. У першому випадку йдеться про корекцією помилкових суджень та поведінки під впливом інших людей, у другому — про труднощі, з якими стикається індивід, виробляючи власні, незалежні судження та поведінку.
Соціальна ситуація розвитку особистості
Становлення людини як індивіда та особистості, за Л. Виготським, передбачає діалектичну взаємодію двох відносно автономних, однак нерозривно пов'язаних процесів розвитку — природного і соціального. Кожному віку притаманна певна специфічна соціальна ситуація розвитку, тобто особливе співвідношення внутрішніх процесів розвитку і зовнішніх умов, яке є типовим для кожного вікового етапу, зумовлює динаміку психічного розвитку протягом відповідного вікового періоду і нові якісно своєрідні психологічні утворення, що з'являються на момент його завершення.
Джерела особистісного розвитку
Джерелами особистісного розвитку дитини є форми соціальної активності, які вона опановує та які проявляються у взаємодії людей, у їхній культурі, звичаях і традиціях, у системі виховання, ідеології та моралі. Саме ці джерела створюють потенціал майбутнього особистісного розвитку. Однак реалізується цей потенціал у персональній індивідуальності лише за певних умов
Умови особистісного розвитку
своєчасне включення дитини в систему соціальних відносин;
перебування дитини в оточенні розвинутих і різноманітних особистостей, психологію яких вона може опанувати і поведінці яких наслідувати;
наявність ефективних методів виховання, які мають забезпечити дитині необхідні для її особистісного розвитку умови.
Етапи особистісного вікового розвитку
Перший етап - формування характеру і мотивації досягнення успіхів. Він співвідноситься з віковим періодом від народження до трьох років. Під впливом спілкування з дорослими у дитини закладаються основи майбутнього характеру і формується прагнення до успіху.
Психологія виховання грунтується на висновку вітчизняної психології про те, що людська психіка розвивається як система, що самовдосконалюється (І. Павлов). Постійно порушується та знову відновлюється рівновага між організмом і зовнішнім середовищем, причому стан рівноваги є тимчасовим, а процес урівноваження — постійним. Суперечності, що виникають при цьому, спонукають організм до активності, спрямованої на їх подолання, на відновлення рівноваги. "Зняття" одних суперечностей призводить до появи інших, які, у свою чергу, зумовлюють нові дії, подальше вдосконалення діяльності особистості.
Фази взаємодії особистості з групою
Перша фаза — адаптація— це період активного засвоєння особистістю чинних у групі норм і опанування відповідних форм та засобів діяльності. Індивід не може задовольнити свою потребу, проявитись як особистість у групі раніше, ніж засвоїть групові норми і способи діяльності, якими володіють інші члени групи. У нього з'являється об'єктивна необхідність "бути таким, як усі", максимально пристосуватися до групи.
Цей період сприятливий для розвитку таких новоутворень особистості, які у неї раніше були відсутні, однак були наявні в інших членів групи, і які відповідають рівню групового розвитку.
Нерозв'язаність завдань адаптаційної фази може призвести до розвитку конформізму, залежності від інших, невпевненості в собі та своїх можливостях, що, у свою чергу, є причиною серйозних особистісних деформацій.
Друга фаза — індивідуалізація— зумовлена розвитком суперечності між досягнутим результатом адаптації (індивід став "таким, як усі" у групі) і незадоволеною потребою в максимальній персоналізації.
Друга фаза — індивідуалізація— зумовлена розвитком суперечності між досягнутим результатом адаптації (індивід став "таким, як усі" у групі) і незадоволеною потребою в максимальній персоналізації.
Подолавши труднощі початкового етапу входження у групу, людина починає турбуватись про інше. Вона поступово усвідомлює, інколи в дуже гострій формі, що попередня тактика призводить до втрати власної індивідуальності, оскільки ця індивідуальність не існує в житті та свідомості інших членів групи. Відбувається інтенсивний пошук методів і засобів для виявлення своєї індивідуальності, її дієвої трансляції. Для цього використовується все: і спортивні успіхи, і ерудиція, і демонстративна "дорослість", і особливі манери тощо.
Якщо група не приймає жодних із запропонованих особистістю індивідуальних особливостей, це сприяє розвитку негативізму, агресивності, підозрілості, неадекватно високої самооцінки особистості.
Третя фаза —інтеграція — визначається суперечностями, що виникають між прагненням (успадкованим з попереднього етапу) індивіда бути ідеально прийнятим іншими членами групи, з одного боку, і готовністю групи прийняти, підтримати і культивувати лише ті індивідуальні особливості, які їй імпонують, відповідають груповим цінностям — з іншого.
Третя фаза —інтеграція — визначається суперечностями, що виникають між прагненням (успадкованим з попереднього етапу) індивіда бути ідеально прийнятим іншими членами групи, з одного боку, і готовністю групи прийняти, підтримати і культивувати лише ті індивідуальні особливості, які їй імпонують, відповідають груповим цінностям — з іншого.
Інтеграція особистості у групу відбувається тоді, коли певні індивідуальні особливості особистості приймаються і підтримуються групою
Якщо ж суперечність між групою та індивідом не знято, спостерігається дезінтеграція, яка проявляється або у витісненні індивіда з цієї групи, або в його фактичній ізоляції в ній. Як наслідок закріплюються характеристики егоцентричної індивідуалізації особистості або особистість повертається на фазу адаптації до групи.