Тема: Психологія виховання План Виховання як цілеспрямований процес соціалізації особистості

ТЕМА: Психологія виховання

• План

• Виховання як цілеспрямований процес соціалізації особистості.

• Загальна характеристика процесу виховання.

• Формування мотиваційної сфери особистості.

• Формування моральної свідомості.

• Соціально-психологічні аспекти виховання.

Під особистістю розуміється конкретний людський індивід з притаманними тільки йому розумовими, емоційними, вольовими та фізичними властивостями.

• Під особистістю розуміється конкретний людський індивід з притаманними тільки йому розумовими, емоційними, вольовими та фізичними властивостями.

• Поняття особистості конкретно-історичне. Особистість розвинулася внаслідок суспільно-історичного розвитку людства. Психологічну та соціальну сутність її визначають належність до певного суспільства, входження в певну систему суспільних відносин, власна активна діяльність та спілкування з іншими людьми.

• Особистість — це завжди соціальна істота, суб'єкт міжособових і соціальних відносин та свідомої діяльності.

Структура особистості

Характеристики особистості

• Особистість характеризується спрямованістю, тобто стійко домінуючою системою мотивів (інтересів, переконань, ідеалів, смаків тощо), у яких виявляються потреби людини;

• глибинними смисловими структурами ("динамічними смисловими системами“), що зумовлюють її свідомість і поведінку, що є стійкими до вербальних впливів, але перетворюються у спільній діяльності у групі

• рівнем усвідомленості своїх ставлень до дійсності

Соціалізація особистості

• Соціальний розвиток, тобто розвиток людської істоти під впли­вом зовнішніх соціальних факторів, називають ще соціалізацією (формуванням) особистості.

• Під соціалізацією розуміють процес і результат засвоєння та подальшого активного відтворення індивідом соціального досвіду, у перебігу якого він стає особистістю, здобуває необхідних для життя серед людей знань, умінь та навичок, тобто здатності спілкуватися та взаємодіяти з ними під час розв'язання тих чи інших завдань.

Фази соціалізації

• Соціальна адаптація - пристосування дитини до рольових функцій (члена сім'ї, шкільного колективу тощо) та норм, що існують в оточуючому середовищі

• Інтеріоризація - це процес включення соціальних норм і цінностей у внутрішній світ дитини

Індивідуалізація особистості

• Соціальний досвід, який покладено в основу соціалізації особис­тості, не лише суб'єктивно засвоюється, а й активно трансформується, стаючи основою індивідуалізації особистості, тобто процесу набуття людиною власної індивідуальності, неповторності психіки та особистості, своєрідного поєднання фізичних та психічних особливостей.

Інститути соціалізації

• Процес соціалізації нерозривно пов'язаний із спілкуванням та спільною діяльністю людей. Здійснюється він як у спеціальних соціальних інститутах, так і через вплив на людину різних некерованих, випадкових факторів, наприклад неформальних компаній, реклами, моди, музики тощо.

• До соціальних інститутів, однією з основних функцій яких є саме соціалізація особистості, належать школа, професійні навчальні заклади (профтехучилища, технікуми, коледжі, вузи тощо), дитячі та молодіжні організації та об'єднання. Надзвичайно важливим інститутом соціалізації особистості є сім'я.

Механізми соціалізації

Соціальна фасилітація

Конформність

• Конформність - така поведінка, коли людина всупереч власній думці погоджується з оточуючими, пристосовується до них з метою уникнення труднощів у спілкуванні та взаємодії з ними.

• Специфічна ознака конформності — наявність внутрішнього конфлікту між тим, що людина думає насправді, та її реальною поведінкою в соціумі.

• У процесі соціалізації конформність може відігравати як позитивну, так і негативну роль. У першому випадку йдеться про корекцією помилкових суджень та поведінки під впливом інших людей, у друго­му — про труднощі, з якими стикається індивід, виробляючи власні, незалежні судження та поведінку.

Соціальна ситуація розвитку особистості

• Становлення людини як індивіда та особистості, за Л. Виготським, передбачає діалектичну взаємодію двох відносно автономних, однак нерозривно пов'язаних процесів розвитку — природного і со­ціального. Кожному віку притаманна певна специфічна соціальна ситуація розвитку, тобто особливе співвідношення внутрішніх процесів розвитку і зовнішніх умов, яке є типовим для кожного вікового етапу, зумовлює динаміку психічного розвитку протягом відповідного віко­вого періоду і нові якісно своєрідні психологічні утворення, що з'яв­ляються на момент його завершення.

Джерела особистісного розвитку

• Джерелами особистісного розвитку дитини є форми соціальної активності, які вона опановує та які проявляються у взаємодії людей, у їхній культурі, звичаях і традиціях, у системі виховання, ідеології та моралі. Саме ці джерела створюють потенціал майбутнього особистісного розвитку. Однак реалізується цей потенціал у персональній індивідуальності лише за певних умов

Умови особистісного розвитку

• своєчасне включення дитини в систему соціальних відносин;

• перебування дитини в оточенні розвинутих і різноманітних особистостей, психологію яких вона може опанувати і поведінці яких наслідувати;

• наявність ефективних методів виховання, які мають забезпечити дитині необхідні для її особистісного розвитку умови.

Етапи особистісного вікового розвитку

• Перший етап - формування характеру і мотивації досягнення успіхів. Він співвідноситься з віковим періодом від народження до трьох років. Під впливом спілкування з дорослими у дитини закладаються основи майбутнього характеру і формується прагнення до успіху.

Рушійні сили розвитку особистості

• Психологія виховання грунтується на висновку вітчизняної психології про те, що людська психіка розвивається як система, що самовдосконалюється (І. Павлов). Постійно порушується та знову відновлюється рівновага між організмом і зовнішнім середовищем, причому стан рівноваги є тимчасовим, а процес урівноваження — постійним. Суперечності, що виникають при цьому, спонукають організм до активності, спрямованої на їх подолання, на відновлення рівноваги. "Зняття" одних суперечностей призводить до появи інших, які, у свою чергу, зумовлюють нові дії, подальше вдосконалення діяльності особистості.

Фази взаємодії особистості з групою

• Перша фаза — адаптація — це період активного засвоєння особистістю чинних у групі норм і опанування відповідних форм та засобів діяльності. Індивід не може задовольнити свою потребу, проявитись як особистість у групі раніше, ніж засвоїть групові норми і способи діяльності, якими володіють інші члени групи. У нього з'являється об'єктивна необхідність "бути таким, як усі", максимально пристосува­тися до групи.

• Цей період сприятливий для розвитку таких новоутворень особистості, які у неї раніше були відсутні, однак були наявні в інших членів групи, і які відповідають рівню групового розвитку.

• Нерозв'язаність завдань адаптаційної фази може призвести до роз­витку конформізму, залежності від інших, невпевненості в собі та своїх можливостях, що, у свою чергу, є причиною серйозних особистісних деформацій.

Друга фаза — індивідуалізація — зумовлена розвитком суперечності між досягнутим результатом адаптації (індивід став "таким, як усі" у групі) і незадоволеною потребою в максимальній персоналізації.

• Друга фаза — індивідуалізація — зумовлена розвитком суперечності між досягнутим результатом адаптації (індивід став "таким, як усі" у групі) і незадоволеною потребою в максимальній персоналізації.

• Подолавши труднощі початкового етапу входження у групу, лю­дина починає турбуватись про інше. Вона поступово усвідомлює, інколи в дуже гострій формі, що попередня тактика призводить до втрати власної індивідуальності, оскільки ця індивідуальність не існує в житті та свідомості інших членів групи. Відбувається інтен­сивний пошук методів і засобів для виявлення своєї індивідуальності, її дієвої трансляції. Для цього використовується все: і спортивні успіхи, і ерудиція, і демонстративна "дорослість", і особливі манери тощо.

• Якщо група не приймає жодних із запропонованих особистістю індивідуальних особливостей, це сприяє розвитку негативізму, агресивності, підозрілості, неадекватно високої самооцінки особистості.

Третя фаза — інтеграція — визначається суперечностями, що виникають між прагненням (успадкованим з попереднього етапу) індивіда бути ідеально прийнятим іншими членами групи, з одного боку, і готовністю групи прийняти, підтримати і культивувати лише ті індивідуальні особливості, які їй імпонують, відповідають груповим цінностям — з іншого.

• Третя фаза — інтеграція — визначається суперечностями, що виникають між прагненням (успадкованим з попереднього етапу) індивіда бути ідеально прийнятим іншими членами групи, з одного боку, і готовністю групи прийняти, підтримати і культивувати лише ті індивідуальні особливості, які їй імпонують, відповідають груповим цінностям — з іншого.

• Інтеграція особистості у групу відбувається тоді, коли певні індивідуальні особливості особистості приймаються і підтримуються групою

• Якщо ж суперечність між групою та індивідом не знято, спостерігається дезінтеграція, яка проявляється або у витісненні індивіда з цієї групи, або в його фактичній ізоляції в ній. Як наслідок закріплюються характеристики егоцентричної індивідуалізації особистості або особистість повертається на фазу адаптації до групи.